Павло Чорний у лютому перевівся зі строкової служби на контрактну. Служив в одній із військових частин неподалік Вінниці. 5 травня пішов у першу свою відпустку. За день до повернення на службу його знайшли неподалік дому повішаним…

Що могло стати при­чиною його фатального рішення – сьогодні з’ясовують правоохоронці та ламають голову рідні.

– Прикро чути, ко­ли кажуть, що Паша наважився на такий страшний крок, бо батьки були проти весілля чи нареченої, якій він у відпустці зробив пропозицію і подарував обручку. Я була на похоронах, бачила, як батьки обій­мали Наталю. Вони не могли бути проти весілля, бо молодята планували одружуватися не зараз, а через два роки. Священник порадив обручку віддати батькам або повернути у магазин, а кошти віддати на благодійність. На похоронах хотіли повернути мамі обручку, але вона відмовилася, сказала, що Паша купував її для Наталі й у неї нехай залишиться, — розповіла Галина Верещага, бабуся нареченої.

Галина Григорівна згадує про юнака як про рідного.

– Паша був дуже світлим та добрим хлопчиною. Ми усією родиною переживали за нього, бо він дуже вразливий. І Наталочка така ж, тому завжди його підтримувала. А Паша цінив її турботу. У відпустці щодня прибігав до неї в лікарню, де дівчина проходила практику, вона у нас майбутній медик. Ми його полюбили як рідного. А його батьки готові були Наталю прийняти у свою сім’ю, на похоронах казали, що до нас з хлібом уже планували йти… Але не судилося…

А наречена Наталя впевнена, що Паша не хотів їхати у військову частину, бо не зміг присто­суватися під систему.

– Знаю, що ме­­­не вважають причиною його смер­ті. І про батьків кажуть, що посварилися. Але хто не свариться?! Та це не причина вкоротити собі ві­ку… Ми 4 місяці зустрічалися. За цей час Паша не раз жалівся, що не хоче служити. Розповідав, що їх якось відправляли в Одесу на масові заворушення, а він відмовився їхати. Сказав, що не хоче людей бити… Багато таких випадків згадував, від яких кров холоне. Казав, що їх там «гарматним м’ясом» називали, залякували, що «на передок» відправлять…

Він дуже близько все брав до серця. Але терпів, бо ж і відслужити треба, і гроші необхідні, у батьків не хотів просити. Хоча обурювався, що підписав контракт на одну суму, а виплачували менше. Відпускні затримували, він при мені дзвонив у частину, запитував, коли виплатять.

Павло вступати збирався. Ми планували їхати у Вінницю подавати документи в аграрний університет. А наступного дня йому вже у частині потрібно було бути. Паша хотів стати агрономом. У нього було багато планів. Ми ввечері мали зуст­рітися. У розмові телефоном він жартував. А вдень подзвонила – брат узяв трубку і сказав, що Паші уже немає… Поїхала до нього, а там «швидка», крики-сльози… Впевнена, що через службу у нього такий відчай був. Хоча його брат також служить і ніколи не скаржився. Усі люди різні, не кожен може в армії прижитися, комусь там психіку ламають, а комусь долю, — ледь стримує сльози Наталя.

У військовій частині, де служив Павло Чорний, повідомили, що котрактників перші 6 місяців у зону ООС не відправляють. Не був там і Павло. Свого колиш­нього військовослужбовця  характеризують як дисциплінованого, неконфліктного товариша. Запевняють, що на службу не нарікав і про розірвання контракту не заявляв.

Людмила ПОЛІЩУК

Від редакції: на жаль, наша газета неодноразово повідомляла про випадки суїциду військовослужбовців. Бувало, що самогубство — це лише офіційна версія, а насправді родичі впевнені, що їхніх синів чи доньок  вбили… Дивує одне: як працюють командири частин, психологи та контррозвідка? Невже «небойові втрати» стали нормою на 8-му році війни в Україні?..