Чому я вийшла заміж за італійця, а не за українського козака? Невже у нас кавалерів не було гідних? Так мене частенько запитують.
Скажу відразу – італійські чоловіки дуже галантні, надзвичайно уважні до жінки. Вранці побажає гарного дня, в обід – смачного, увечері поцікавиться, як справи. Такої елементарної уваги від своїх українських кавалерів я не бачила.
Марко, мій італійський чоловік, написав мені, бо вирішив, що я не легковажна. І вже згодом зізнався, що українки йому дуже подобаються, бо сімейні, вміють створити затишок. Ми зустрілися тільки через два місяці. Я полетіла до Мілана, не сказавши нічого батькам про свою божевільну витівку. Летіла на свій страх і ризик, переживала, що не зустріне в аеропорту, і тоді — все…
І він мене не зустрів. Виявилося, затримався, бо ніяк не міг знайти місце, аби припаркувати авто. Та ті шалені вихідні були чудовими. А вже через три місяці він прилетів до Вінниці. І мені спочатку навіть здалося, що він більше закохався у місто, ніж у мене. Щоправда, українська кухня йому не зовсім підійшла.
У мого чоловіка якесь особ-
ливе ставлення до жінок. Італійці взагалі цінують жінок понад усе. Ні в родині Марка, ні серед його друзів я жодного разу не помічала суперечок чи образ. Кожен чоловік береже свою дружину як зіницю ока. Думаю, тут справа у вихованні. Ще змалку в італійських сім’ях закладається повага до матері, бережне ставлення до неї. Для дорослого італійця є звичним чи не щодня телефонувати до мами, аби спитати про її самопочуття. Марко, наприклад, кожен день цікавиться в мами, чи не потрібна їй часом якась допомога. А щонеділі ми збираємося на обід усі разом. Як на мене — чудова традиція.
Дітям дозволено майже все. Наприклад, якщо дитина в гостях розіб’є якусь річ чи забруднить скатертину, на це ніхто не зверне уваги і батьки не скажуть ні слова зауваження, мовляв, це ж маля. Більшість хатніх обов’язків – це мої обов’язки. Хоча іноді Марко бавить мене смачним сніданком. В Італії вранці заведено їсти солодкі смаколики з кавою. Потрохи я привчила італійця до вареників, борщу і голубців. А ось холодець йому не подобається, Марко каже, що на смак він як котячий корм.
Моя італійська свекруха жодного дня в своєму житті не працювала. Але так було, поки країна не увійшла в економічну кризу. Лише чоловікової зарплати не вистачає для утримання всієї сім’ї. Тому тепер працюють всі.
А ще тут присутній культ домашніх тварин. Всі супермаркети переповнені відділами з кормами, іграшками, одягом та іншими цяцьками для тварин. По телевізору часто мигтять передачі на кшталт «що приготувати своєму собаці на обід».
Багато італійців думають, що Україна – це там, де холодно, там, де п’ють багато горілки, а люди живуть дуже бідно. Коли я щось згадую про війну на сході своєї Батьківщини, то нерідко чую: «А що, війна й досі не закінчилася?..»
Христина Мотрич
