День Конституції гарний привід для того, щоб розібратися у стосунках між народом і державою.

Хто кого любить і за що, хто кому служить і чому? Кому що належить і хто цією власністю користується і заробляє на ній величезні гроші? Зрештою, хто тут, в Україні, які має права, кому їх делегує та на яких умовах?

Те, що любов нашої держави до громадян абсолютно вибіркова, можна зрозуміти переглядаючи декларації суддів, прокурорів, поліцейських та СБУшних начальників і всіх мастей чиновників. Від ОТГ – до кабміну, ВР, президентського офісу і їхньої багаточисельної родини, включно із 80-річною тещею на ексклюзивному “Бентлі” приблизно за один млн. доларів.

Скоріше, держава більше любить себе, ніж народ. Хоча, як не парадоксально, влада по конституції в Україні належить народу і земля, і надра… А ще ми соціальна країна. Тобто, всі ресурси у нас мають ділитися справедливо. Але і тут – суцільні парадокси.

Влада належить народу, але, коли він хапає державу за руку на крадіжках у особливо великих розмірах, вона лупцює свій народ поліцейськими кийками, стріляє і заганяє у стійло. Як це намагалися зробити під час усіх Майданів та Революції Гідності. Стоять, як докір народу, тепер меморіали по селах та містах і для піару держава іноді згадує Героїв небесної сотні. Дай Боже, щоб цю сторінку у наших взаєминах з державою ми перегорнули назавжди.

За тридцять років держава постаралася зробити всілякими підзаконними актами так, аби все, що належало народу, опинилося в руках спочатку компартійних та комсомольських босів, а потім і їх нащадків-бандитів. І олігархів, котрі тепер заробляють на бідному народі мільярди доларів.

Бо ті всі їхні активи свого часу створював цей самий народ. Він тепер, переважно, має 2-3 тисячі пенсії, з якої 80 відсотків віддає за послуги та газ-електрику-вугілля. Натомість державні службовці (слуги народу) котрі сприяли розкраданню країни, бо самі хапали ласий шматок від вкраденого у народу, тепер мають 150 – 200 щомісячних пенсійних тисяч. Зову ж таки заробленими для своїх “слуг” народом. От і вся конституційна соціальність.

Цікаво також, що держава існує для того, щоб захищати інтереси народу. Це так написано в Основному законі України. Чорним, як кажуть по білому. І, схоже, саме в інтересах народу, за словами президента Зеленського, в Україні чиновники вже розікрали третину народної землі. І, певно, ніхто тепер не шукатиме тих злодіїв, які увесь цей час спокійно цупили, перепродували і непомірно багатіли. Окремо, хотілось би сказати і про народну землю, яку офіційно продає держава… Але, говорити – не мішки носити…

Про нашу дійсно чудову конституцію говорено-переговорено. І насправді саме в Україні зароджувалась конституційна демократія, біля витоків якої стояв Пилип Орлик. Його конституція була свого часу соціальним вибухом у Європі. І більшість європейських країн скористалися геніальною ідеєю українського гетьмана.

А ми, як завжди, профукали свій шанс. Сьогодні кожен новий Президент України намагається змінити під себе конституцію. Звісно, щоб повністю держава могла узурпувати всю владу в країні, знешкодити зародки громадянського суспільства, делікатно узаконити корупцію та мафію. Як це було уже тисячі разів. Коли різко міняли закон, щоб закрити кримінальні справи по наближених до вищих державних органів мафіозі.

Нарешті, чи любить народ свою державу? У більшості – ні, а дехто просто ненавидить навзаєм. Тому й гуляє нашою країною всілякий сепаратизм, лізуть закордонні зайди і десь таємно вже ділять Україну між сильними світу цього. Прикро, що держава, яка першою піде під ніж окупанта, цього не розуміє. Тому, народ свідомий, який прочитав Конституцію і знає свої права, щоразу нагадує державі, що по Основному закону вона зобов’язана любити свій народ і, захищаючи його інтереси, викликати до себе повагу. І таким чином захищати свою країну, і, зрештою, себе.

Приєднуйтесь до небайдужих, читайте Конституцію України, захищайте своє майбутнє і вимагайте від слуг народу (держави) поваги до себе. Щоб знову на якихось триста років не профукати свій шанс.

З Днем Конституції, шановні українці!

Анатолій Жучинський,
головний редактор газети “33 -й Канал”,
Заслужений журналіст України