Закладений він на початку XIX ст. у стилі класицизму. Її збудував маршалек шляхти Микола Красовський. У 1822 році садиба перейшла у спадок його сину Генріху Леонцушеву, а потім – його брату Франциску Серафиму Красовському. Останньою володаркою палацу була його дочка Марія Владиславова Вежик-Рудзька. Планування палацу симетричне, на кожному поверсі 10 кімнат. Також палац отримав характерні для класицизму італійські вікна, напівкруглі сходи у заокругленій стіні. Збереглися розетки на стелях, виконані у різних сти¬лях: рослинні теми, псевдоготика.

Я пам’ятаю маленьку частину того, що розповідала мені моя бабуся Наталка. Її чоловік, а мій дід Олексій, був від неї старшим на 20 років, служив у панів до революції, до одруження. Він добре знав панів, вільно з ними спілкувався польською мовою, з паном часто їздив в різні подорожі, – розповідає краєзнавець Григорій Гомель. – З тих розповідей я зрозумів, що пан був добрий і щирий господар, а пані Марія дуже скупою. Тепер я розумію її скупість, адже вона була власницею маєтку, парку і навколишніх найродючіших біличинських земель. Про пам’ятник панянки мені розповідав мій тато Андрій, 1911 року народження. Він показував місце у парку, де той пам’ятник стояв. Це біля теперішньої асфальтової дороги, де ростуть акації. А ще говорив, що при вході в маєток були скульптури двох левів.

В 1895 році в розкішному парку, навколо палаца Рудзських села Біличин, сталася подія. Панночку, що прогулювалась алеями парку, вкусила за ногу змія. Пан швидко верхи помчав до сусіднього Ялтушкова на телеграфну станцію і відправив депешу в Кам’янець Подільський, де в той час практикував відомий лікар з Австрії. Австрія – гірська держава і плазуни там звичайне явище. Лікар негайно прибув до палацу в Біличин і успішно вилікував панночку. В честь цієї події на алеї парку встановили красиву скульптуру роботи італійського скульптора в вигляді дівчини, ногу якої обвила змія. Скульптура стояла в парку аж до 70-х років.

В палаці влітку розташовувався обласний піонерський табір і скульптура була, як нагадування дітям про обережність. Потім скульптура щезла в невідомому напрямку, до речі, як і леви, що прикрашали парадний вхід до палацу. За левів ходили чутки, що їх ще в 50-х роках забрали до Барського парку. А от за статую дівчини, що пропала значно пізніше, нічого не відомо.. Нажаль то все розграбували ті, що нічого не звикли робити, тільки грабувати і як він казав, що у них “ні корови, ні свині, тільки Ленін на стіні”. На жаль, тих революціонерів онуки і правнуки сьогодні залишаються при владі і продовжують знищувати наші історичні пам’ятники. А ще вони на цей рік на відновлення маєтків Вінничини не виділили жодної копійки,на відміну від інших областей.

Окрім мародерства, садиба Рудзських постраждала і від пожежі. Палацу двічі підпалювали двері, але палацик не загорався. На третій раз загорівся. Пожежа знищила дах і верхнє перекриття, а через зарості дістатись до палацу, який би міг стати візитною карточкою Вінниччини, вже важко…

Віталіна Володимирова