На думку англійців, у кожному порядному замку має жити привид. А краще — два. Про привидів у Тиврів­ському маєтку Ярошинських ніхто нічого не чув, зате у цих стінах розгорталися цікаві події, про які ми, на жаль, знаємо не дуже багато.

У 1505 році польський король Олександр Ягеллончик підтвердив право на володіння Тивровом (на той час це було невелике містечко) його спадкоємцю Федьку Дашкевичу. Наступними власниками містечка були Клещовські, з другої половини XVII ст. Тивровом володів рід  Ярошинських — один з найвпливовіших, найчисельніших та найзаможніших польських родів на Поділлі. Він мав власний герб, який засвідчував спорідненість з відомим польським родом Корчаків. Дружину Петра Ярошинського звали Марія-Анна з роду Пеньковських. Пан обожнював свою дружину і в її честь Марією-Анною назвав свою доньку.

Разом з тим він заповідав своєму синові Теодору, щоб той так само назвав свою старшу доньку. Теодор не тільки виконав цю умову, а й молодшу доньку нарік іменем Анна. Цю традицію – називати доньок на честь попередниць – сповідував увесь чоловічий рід Ярошинських. У останніх панів з роду Ярошинських, які володіли землями Поділля, було чотири дочки – Марія-Тереза, Марія-Єлизавета, Марія-Катажина та Марія-Сесилія.

У 1590 р. Маріанна Ярошинська, виходячи заміж за Себастьяна Калитинського, у посаг отримує Тиврів, який таким чином потрапив до маєтностей Калитинських. У 1742 році власник Тиврова, брацлавський хорунжий Міхал Калитинський вибудував на місці старого зруйнованого домініканського кляштору (1569) нові корпуси і запросив до себе братів-домініканців. Коли згасла пряма лінія нащадків цього роду, на містечко і прилеглі території до нього почали претендувати представники побічної лінії з роду Калитинських та Ярошинських.

Розгорнулася ціла війна за спадок! Зрештою, все вирішилося тільки у 1756 році, маєток силою захопив Захарія Ярошинський і розбудував його ще більше. Палац став настільки великим, що художники, аби його зобразити, мали перебратися на інший берег Південного Бугу. Захарія Ярошинський — по­льський шляхтич, консиліяр Барської конфедерації, посол сейму від Брацлавського воєводства,  мечник та підстолій вінницький. А ще — депутат Коронного трибуналу. Був власником значної земельної «фортуни» (маєтки в Волинському, Брацлавському, Київському воєводствах), виділяв значні кошти на відбудову домініканського костелу.

Палац Ярошинських — це двоповерхове приміщення, побудоване в класичному стилі, з високими прямокутними вікнами, на стінах — прямокутні напівколони, які зверху закінчувались гіпсовими розетками. Дах садиби скатний, довжина перевищує 150 метрів. Біля парадного входу, з боку Південного Бугу, були фонтани, бесідки та місце для духового оркестру. Всередині маєток мав багатий інтер’єр з безліччю картин на різну тематику і гарно мебльованими кімнатами. Ще дотепер збереглася головна брама маєтку, вимурувана з червоної цегли. Навколо маєтку розкинувся великий дендрологічний парк з озером, яке ділилось кам’яним мостом на дві частини. Парк мав форму кінської підкови з «алеєю кохання», яка проходила через усю територію. Алея прикрашена античними скульптурами із мармуру, привезеними з Італії. У парку було висаджено сотні різних дерев та кущів, привезених з Європи. Щоправда, від перших насаджень залишились липи, дуби, граби.

…За участь в антиросійському повстанні Ярошинський був змушений продати маєток у 1870-ті роки графу Гейдену (власнику сусідніх Сутисок, великому меценату і доброму господарю), який подарував його православній церкві. Ярошинські переселилися до Куни, а Подільська єпархія облаштувала у їхньому маєтку у Тиврові духовну семінарію. Тут, у цих стінах викладав спів видатний український композитор К. Г. Стеценко, про що нагадує меморіальна дошка. За короткий час перебування Стеценка у Тиврові було написано такі твори, як «Єднаймося» на слова І. Франка, кантату «Шевченкові». А ще тут працював М. Леонтович, навчався В. Свідзінський.

Через сім років у палаці сталася пожежа, в якій дуже постраждала центральна частина з фасадом, зверненим до костелу. Його намагалися відбудувати, але первісний вигляд був вже втрачений.

У 1918 році втекли до Польщі Ярошинські. Це було драматично і трагічно! Едвард Ярошинський застряг колісницею на залізничному переїзді у Зятьківцях. Його дружина Ванда, намагалась втекти до Варшави, подалі від революції. Селяни бачили, як вона покидала Куну. Їй вдалося добратись до Вінниці, але там вона була впізнана селянином з колишніх маєтків, який, імовірно, служив банді, яких тоді на тлі революційного безладу було чимало. «Розвідник» розповів про зустріч своєму отаманові на прізвище Волинець, після чого Ярошинська була схоплена, пограбована і вбита на околиці Вінниці…

Після II Світової війни у колишній садибі оселилася школа-інтернат, яка на сьогодні є «ліцеєм-інтернатом поглибленої підготовки в галузі науки», працює кімната-музей заслуженого журналіста України, фотомайстра, різьбяра Володимира Очеретного. Садиба Ярошинських перебуває на державному обліку як пам’ятка архітектури та міс­цебудування місцевого значення, утім, дуже потребує реконструкції. А ще — поваги до пам’яті тих, хто тут жив і творив.

Тетяна КОНДРАТЬЄВА