До редакції після її виходу звернулась громада Яришівської ОТГ і дали свою позицію щодо скандалу.

-Яришівська ОТГ лише за вісім місяців свого існування перетворилась не на успішну та щасливу громаду, а на територію, де панує терор та безправність. Ще перед виборами, слухаючи передвиборчі обіцянки кандидатів, ми добре розуміли, що все сказане є лише заманюванням населення, проте вірили у краще. Першим кроком до обіцяного успіху стало скорочення штату працівників культури та бібліотек, люди, які роки віддали своїм творчим професіям, залишилися на пів ставки і ніякі сльози та відчай людей не вплинули. Лише народний ансамбль «Горлиця» зі Слободи-Яришівської висловив своє невдоволення, його учасниця Людмила Лутчак, що не один рік пропрацювала у сільській раді Слободи-Яришівської посміла засумніватись раціональності витрат бюджету. Колектив, створений відомою навіть за межами України фольклористкою Марією Руденко перебуває на межі знищення. І що владі до того, що на наступний рік «Горлиці» вже буде 60, що з того, що на честь колективу названа зірка. Колективу зламали крила і хто-зна, чи ще колись зазвучить її чиста пісня над нашою громадою

Не оминули репресії і депутатів, хоча ті, здавалось би, теж мають відношення до влади. Першими під «каток» потрапили Анатолій Залізний та Василь Семенюк, яких спочатку голова та заступник переконували в законності призначення на пости, хоч самі новопризначені депутати наполягали на перевиборах по своїх дільницях, керівники громади мабуть думали, що чоловіки стануть вірно «служити» їм за честь бути депутатами. Натомість депутати відмовились приймати «необхідні» рішення на сесіях, а виступили на боці громади. Реакція була миттєвою, оті ж самі «високості», які спочатку переконували у законності призначення депутатів Семенюка та Залізного, просто викинули їх з депутатських крісел.

Разом з усіма «негнучкими» потрапила в депутатодробилку і Віта Григоришина, яку з вимогливої, справедливої та відповідальної директорки школи зробили справжню Аль Капоне на всю область, не зумівши зламати. І не хто-небудь оббрехав депутатку, не якимось «шестіркам» доручили, а сам пан Кухарчук поділився гостросюжетною казкою з журналістами, хіба не огидно до такого опускатись? Серед обурених хоньківчан в газеті звучала і Вчитель Року, до того ж племінниця директорки Яна Коробкова, яка у свій час просто змінила сільську школу на посаду заступника директора вінницької школи №26, вбачаючи в цім перспективу. Зараз вона, перебуваючи в декретній відпустці, за сумісництвом знову працює в рідній хоньковецькій школі на посаді вчителя географії, допомагає Віті Григорівні, яка є її тіткою, бо в школі кадрів бракує, а де ж тут тортури та виїдання з роботи? Чи не забрехалася наша влада? Марія Синиця, яка 52 роки пропрацювала в школі і пішла лише, коли стало підводити здоров»я, при цьому залишилася в гарних стосунках з Григоришеною. А Тарас Золотавін, який залишив школу, і зараз готує документи для поїздки за кордон, бо на мізерну вчительську зарплату сильно не забагатієш, із гіркотою зізнається, що пішов зі школи не з примусу, а навпаки, з умовою, що після заробітків знов повернеться до вчителювання. Саме Тараса Золотавіна голова села намагався вговорити написати «кляузу» на свою колишню директорку, чоловік до сьогодні не може повірити, що такі брудні методи знищення можуть належати керівництву громади.

Не обійшли увагою наш пан голова та його заступниця і простих працівників яришівського Будинку Культури – Володимира та Інну Гудзів, для них створили такі казкові умови для творчого розвитку, що люди написали заяви на розрахунок, так їм і треба, нема чого висловлювати невдоволення владою, та і місця їхні вже давно були «заброньовані» для інших людей. Потерпає сьогодні від тиску всесильної влади і землемір.

Не зачепив владу і відчай Валентини Гушеватої, яка роки віддала роботі по благоустрою у с.Лядова, а отримані копійки тратила на лікування важкохворого чоловіка, її звільнили, не дивлячись на сльози та благання, а посаду її віддали іншій «правильній» людині. Краще живеться хіба що працівникам дитячих садочків, їх хоч і нечасто «балують» зарплатами, але таки не чіпають. Що нам робити далі, ми просто не знаємо, складається враження, що ми не обрали владу, а нас просто подарували як кріпосних, разом із нашими землями голові та заступнику: нам затикають роти, нам мстяться за невдоволення, нас звільняють з роботи, нам відмовляють у законних правах і кожен день ми думаємо про те, на кого з нашої громади завтра впаде блискавка гніву їх високості голови чи його високородної заступниці? Тому сьогодні ми пишемо не для того, аби нас пожаліли, ми віримо, що Вашу газету читатимуть чесні урядовці, які зглянуться на простих людей і допоможуть нам захиститись від терору на безправ’я.

Вікторія Трудько