Музей-садиба Пирогова стає все більш популярним майданчиком для виступів та відпочинку. Саме там Дмитро Танкович підкорював вінничан моноспектаклем «Про що мовчать чоловіки?» П’єса була написана відомим американським сімейним психологом, актором-коміком Робом Беккером.
Дмитро дав ексклюзивне інтерв`ю «33-му» — спеціально для наших читачів.
– Як один із найвідоміших гумористів Білорусії пов`язав своє життя з Україною та гумором?
– Ще у Білорусії, коли я був маленьким, і в нашому домі лише з`явився телевізор. Він дуже погано показував. Та я пам’ятаю, що однією із перших програм був КВН. Тоді лише зароджувались перші гумор-команди. Це, пригадую, була середина 80-х років. Я дивився, і мені подобалось, як вусаті дядьки виступають та жартують на сцені. Зізнаюсь, що мріяв бути таким самим вусанем у телевізорі. Як бачите, вусів немає, але зі сценою все склалось.
Починав я із районної команди КВН. Разом із колективом «ЧП Мінськ» ми проїхали декілька разів районами мальовничої держави. Як зараз пам’ятаю, коли складом усієї збірної давали концерт у Нью-Йорку. Потім всі учасники роз`їхались відпочивати — хто у Лас-Вегас, хто у Вашингтон. А я з товаришем поїхав у Чернігів, бо звідти починались гастролі по українських містечках та районах.
– З ким із відомих тепер артистів ви гастролювали?
– Найвідомішою людиною, яка із кавеенщиками гастролювала в одному автобусі, є Володимир Зеленський — теперішній президент. Ми разом їздили у одному автобусі. Із «95-м кварталом» давали концерти ще у неокупованому Криму. Та і колись ми були справжніми друзями. Проте зараз дуже рідко бачимось, бо у кожного свій творчий шлях. Але все ж із Євгеном Кошовим я нещодавно бачився і досить тепло поспілкувався. Як-то кажуть, по старій дружбі. Особисто я в політику не збираюсь. Таких амбіцій не маю. Я артист, і місце моє — на сцені.
– Розкажіть про період, коли із «гумору» ви пішли на телебачення?
– Зізнаюсь, ніколи не планував поєднувати КВН та кар`єру на телебаченні. Гумор — Ліга сміху — це все лише початок. Ми всією командою переїхали в Київ. Було таке відчуття, ніби ми добре розуміємось на телебаченні. Та знаємо, що в нас буде суперкар`єра. Насправді, шоу-бізнес — це дуже важкі випробовування. І, дякуючи Богу, я зумів їх подолати.
Починалось все з кастингу журі на «Україна має талант». Продюсери оцінили маю харизму, але сказали: «Ми вам перезвонім». Можливо, хтось би і сподівався, але я був впевнений, що ніхто мені телефонувати не буде. Це той випадок, коли я помилився.. Мене запросили розважати публіку.
Разом із знімальною групою я їздив на гастролі та займався тим, що «розкачував зал» перед зйомками. Та вже через пів року я став креативним продюсером шоу «Україна має талант». А потім і ведучим шоу «Танцюють всі». Справжнім випробовуванням став дитячий «Голос». Я захопився українськими малюками, бо вони безмежно талановиті.
Та це ж діти, спочатку сміються, а потім плачуть — хвилюються за свої виступи.
– Як танцювалось із вагітною переможницею минулих сезонів Ілоною Гвоздьовою?
– Скажу чесно, я не знав, що Ілона буде вагітною. Бо, коли домовлялись про танцювальне партнерство, у неї навіть у планах не було народжувати. Проте зустрілись вже на тренуваннях. І вже там побачив, що вона не сама — а із кругленьким животиком. Далі — все одно вирішив танцювати із нею. Бо це явно не по-чоловічому — відмовитись від партнерки через її «цікавий стан». Зараз кажу відверто: я взагалі ніколи не танцював. Вирішив взяти участь тільки тому, що зараз карантин. Коли продюсер, ваш земляк Володя Завадюк запропонував брати участь у шоу, я подумав: чого б і ні.. Був карантин. І вже просто набридло сидіти дома і писати сценарії. Танці для мене — це маленька пригода. Перший танець дався легко — тренувались півтора місяця. А от другий ми ставили за тиждень. Часу було дуже мало. Тому для мене це було справжнє пекло.. Я не міг запам`ятати рухи, в мене не опускались плечі. Дуже хотів станцювати вальс. Та не встиг, бо шоу покинули ми на другому ефірі. Але я сприйняв це як одну життєву пригоду. Я люблю Україну. Вболіваю за білоруський народ. Ось так і живу…
Софія Копач
