На питання наших читачів відповів голова Вінницької облдержадміністрації 2015-2019 рр., фаховий економіст Валерій Коровій.

– Минуло більше пів року з тих пір, як депутати місцевих рад та голови новостворених ОТГ вступили у свої повноваження і фактично завершилася реформа децентралізації. Які ви бачите позитивні зміни після місцевих виборів? І що негативного?

– На карті Вінницької області на сьогоднішній день утворилося 63 об’єднані територіальні громади, які отримали статус, подібний до міст обласного значення, розширилися їхні повноваження. У пріоритеті для громад, які зуміють консолідуватися, — серйозні підвалини для того, щоб рухатися далі.

Але сама картинка зараз виглядає досить строкато. Цілий ряд громад, які уже були створені, мають непогані напрацювання. Наприклад, Вінницька міська громада. До них додалося декілька сіл, але в загальному ситуація не змінилася. Але, наприклад, Тростянецька громада, була райцентром і в рамках об’єднаної громади до неї було приєдано лише одне село. ПДФО йшло з Тростянця у цю невеличку громаду. А зараз сюди приєдналося 25 населених пунктів. Роботи і турбот стало набагато більше. Потрібен перехідний період для того, щоб взяти ситуацію під контроль. Є ще окрема група новостворених громад на місці колишніх районних центрів, такі як Піщанка, Крижопіль, де зруйнована інфраструктура центрів надання адміністративних послуг, центрів первинної медичної допомоги. На цих територіях відбувається велике розчарування процесами децентралізації.

Загалом зрозуміло, що децентралізація не завершена, зроблений лише перший крок. Громади набули більших повноважень — це позитив. Але, на превеликий жаль, на сьогодні все те, що відбувається у Вінницькій області, вселяє тривогу. Якщо ситуація не буде покращуватися, це може дискредитувати увесь процес децентралізації і замість позитивної реформи на широкий загал буде сприйматися як процес, який погіршив рівень життя людей у цілому.

– З 1 липня мали б зникнути районні ради, але вони не саморозпускаються, а далі функціонують. Які повноваження у них залишаються?

– Очевидно, після змін до бюджетного кодексу районні ради позбавлені делегованих повноважень. Те, що, наприклад, залишилося в обласній державній адміністрації. Районні ради забрали з переліку міжбюджетних трансферів. Їхня основна місія звелася до перехідної інституції, коли наприкінці року ліквідовувалися райони, їм передавали майно. За законом, до 1 липня вони мали передати усе майно в об’єднані громади. Але парадокс та конфліктність ситуації виникли через те, що доходи колишніх районних бюджетів, наприклад, у Піщанці, де залишалося 5 млн грн на кінець року, списали на новостворений Тульчинський район і назад нічого не повернули. За рахунок таких коштів районні ради і виживали. Хоча на початковому етапі навіть збільшили чисельність свого штату. Зараз у них немає ні делегованих повноважень, ні майна, чим там будуть займатися – не зрозуміло. Було б більш правильно політично та патріотично депутатам скласти свої повноваження і розпустити районні ради. Але в українських реаліях усе відбувається не зовсім чесно. Тому переконаний, що вони будуть триматися за свої крісла, скаржитися на нестачу коштів, просити фінансування у громад, вимагати субвенцію на своє утримання. А для того, щоб показати свою значущість, будуть вставляти палки в колеса об’єднаним громадам.

– Наповнення місцевих бюджетів передбачалося із землі, зокрема збільшення орендної плати до 12% та земельні аукціони. Але у комунальну власність громад перейшов мізер, що часто не доводиться навіть думати про аукціон. І багато фермерів блокують збільшення орендної плати, посилаючись на договори 20-річної давності. Що із цим тепер робити? Чи потрібні законодавчі зміни, щоб врегулювати ці процеси?

– Дуже непроста справа із наповненням місцевих бюджетів. Коло проблем велике – недофінансування освітянської субвенції, незбалансованість у фінансуванні ЦПМСД, ЦРЛ. Мене тривожить, що падають деякі базові податкові надходження, особливо від 4 групи єдиного податку, які сплачують сільгосппідприємства. По відношенню до минулого року це мінус 15%. Цей податок формує основу власних місцевих доходів.

У структурі доходів місцевих бюджетів земля займає лише 10%. Це 5-6 млн грн, які зайшли б і могли піти на розвиток громади. Тому раджу головам проводити суцільний аудит земельних ділянок: де, що, як, в якій оренді? В окремих випадках треба звертатися у правоохоронні органи, до Господарського суду і повертати своє.

За останній тиждень у мене було 5-6 звернень, коли мова йде про конфліктні ситуації навколо землі — по оренді, розірванні договору з фермерським господарством. Почалися такі процеси, що органи місцевого самоврядування та державні інституції повинні контролювати ситуацію, аби не переросло у систему протистоянь, коли додасться роботи правоохоронним органам.

– За останньою інформацією, середня ціна за гектар землі в Україні 23 тис. грн. У Вінницькій області – 27 тис. грн. Тоді як в Європі за гектар дають від 2-3 тис. у.о. Що впливає на ціноутворення? Чи впливають на ціну великі агрохолдинги?

– Ціну формують попит і пропозиція; якщо зараз пропозиція збільшиться, а попит залишиться на тому ж рівні, то це об’єктивний чинник на зменшення вартості землі. Але я далекий від думки, що люди зараз масово побіжать продавати свою землю. У мене є певні свої розрахунки, і я впевнений, що ціна буде зростати від 100 до 150 тис. грн за гектар. Зараз по Вінницькій області ціна коливається від 2 тис. дол. за гектар. Цілком очевидно, що вартість буде залежати від якості землі та від її цілісності. Більший масив буде дорожче коштувати.

Зараз з’явилося багато юридичних фірм, які приходять до людей і «обробляють» на предмет купівлі-продажу їхнього паю. У новому законі є цікава норма, що першочергове право на купівлю має той, хто уже орендує землю. Але тільки 2 місяці, якщо через цей час з якихось причин купівля-продаж не відбулася, власник землі може запропонувати свій пай іншому. Завдання цих юридичних компаній полягає у тому, щоб «опрацьовувати» власника паю. Ближче до зими зможемо побачити реальну картину, і до того часу сформується ціна. Але те, що вартість земельної ділянки буде зростати, це факт. Тому не поспішайте продавати саме зараз. Мене турбує, чи не буде тиску на власника паю, який не хоче продавати землю. Вже зараз в окремих випадках з примусом змушують продавати. Вже є приклад латиноамериканських країн, де людей змусили за безцінь продати свої землі. Тому зараз важливо, щоб держава продемонструвала свою роль у цих процесах.

– Зараз багато говорять про “Велике будівництво” президента Зеленського: дороги, лікарні, стадіони. А яка Ваша думка як економіста про будівництво в області?

– За статистикою індексу будівництва — обсягів виконаних в Україні будівельних роботах – мінус 6% до минулого року. У Вінницькій області — мінус 37. За увесь минулий рік — мінус 35. Падіння обсягів промислового будівництва більше ніж вдвічі. У нас якесь самонавіювання і самозаспокоєння. Не хочу драматизувати, але ситуація досить серйозна. Потрібно входити в осінь, а ми не почули, чи є кошти на енергоносії. Якщо касове наповнення обласного бюджету 4 млн, а зареєстрованих зобов’язань на 60 млн, то є над чим замислитися.

– Народний депутат від “Слуги народу” Віталій Безгін назвав діяльність Вінницької облради неконституційною через створення виконкому та своїх управлінь. Чи бачите Ви порушення в роботі облради, якщо так, то які?

– Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування», виконавчі комітети мають право бути сформовані лише в об’єднаних територіальних громадах. Ради формують такі комітети.

– Вінницька обласна рада не наділена повноваженнями фомувати виконавчі комітети. Функції обласного виконавчого комітету, відповідно до Конституції, виконує Вінницька обласна державна адміністрація. В її структуру входять управління, які є головними розпорядниками коштів і забезпечують виконання обласного бюджету, обласних програм — увесь механізм функціонування. Тому на рівні обласної ради мова про формування виконавчого комітету навіть не може йти. Зараз там сформовано незрозумілий орган, який назвали виконавчий апарат. Це щось нове, не врегульоване ні у законі про місцеве самоврядування, ні в Конституції. Мені важко зрозуміти, чим там займаються 94 людини з немаленькими заробітними платами… Знаю, вони ставлять певні вимоги перед облдержадміністрацією. Щойно розмовляв з одним із директорів департаментів ОДА. Він скаржився, що йому потрібен окремий діловод, щоб відписувати на запити апарату обласної ради. Це класична бюрократична система. Не врегульовано в законодавстві й кількість заступників голови обласної ради. На вересень готуються нормативно-правові документи, де буде врегульована загальна чисельність складу апарату, зокрема й Вінницької обласної ради. Наскільки мені відомо, скорочення на третину. Тоді обласна рада повинна буде привезти свої видатки відповідно до цієї норми.

Мене більше турбує інше — підміняється статус і роль депутата обласної ради, адже він є головний в обласній раді, а не чиновник, якого ніхто не вибирав. Зараз роль депутата обласної ради применшена до натискання кнопки під час голосування. Рано чи пізно це обумовить виникнення ситуації, коли депутати взагалі не будуть ходити на сесію. Ситуація ненормальна. Бо слово “рада” від “радитися”… А у нас це нівелюється до мінімуму, на жаль…

Спілкувалася Людмила Поліщук
Фото та відео Олексія Бойко