– Із самого народження навколо мене була музика. Мама — скрипалька. Закінчила Вінницьке музучилище. І сам займався скрипкою сім років. Хоча взагалі не планував стати музикантом, — ексклюзивно для «33-го» розповідає Євген.
– У мене були різні періоди життя. Народився у радянщині, батько працював у Сибіру, тому разом з мамою ми переїхали до нього. Та кожного літа я відвідував бабусю у Вінниці. Одного разу почув, як у дворі хтось грає на гітарі. Мені так сподобалось, що, повернувшись додому, знову вступив у музичну школу. І опанував цей струнний інструмент.
Додатково грав на кларнеті. Але коли почув саксофон, зрозумів, що ось він — інструмент мого життя. І пристрасть до бельгійського витвору мистецтва мене не покидає дотепер. І жодого разу я не пошкодував про ті місяці, коли, граючи на саксі, робив лише хвилинні перерви на відпочинок. Проживав тоді у творчій столиці Урала — Єкатеринбурзі. Там вирувала творча атмосфера: театри, концерти, культурні тусовки. Ось тоді я сформувався як особистість, як музикант. Загалом я побував у 25-ти країнах. Та це далеко не концертні історії… Проте це життєвий досвід. Згодом ми створили джазбенд і гастролювали вже гуртом.
У Вінницю повернувся весною 2013 року — за пів року до революції. Я приїхав у гості, зайшов у музичну школу, де колись навчався. Так склалось, що у дверях розминувся із саксофоністом, який щойно звільнився. Ось так почав працювати вчителем гри на саксофоні. Невдовзі мене запросили до Вінницького муніципального естрадного оркестру. Згодом — у фаховий вінницький коледж на посаду викладача та диригента духового оркестру. З того часу музика мене вже не покидала.
В Україні закінчував консерваторію. І тоді зібрав перший великий український ансамбль саксофоністів. У складі цього колективу ми були на міжнародному конгресі саксофоністів у Хорватії. Вперше представляли нашу державу.
Композиторка Валерія Виноградова створила авторську програму для цієї поїздки. Це був фольклорний цикл. Ідея в тому, щоб музика змінювалась, як різні пори року. Також виступали у Франції, Німеччині, Англії та Іспанії. Ми популяризували українську саксофонічну музику. Виступали не лише для діаспори — слухали всі бажаючі. І надзвичайно приємно розуміти, що наша музика популярна у світі.
Дякую Богу, що допоміг мені заснувати саксофонну школу на Вінниччині. Фундамент закладено, і є всі умови, щоб виховати талановитих музикантів.
А тепер інфомація для молоді, яка по-справжньому любить музику. Ми розпочинаємо проєкт «Джазова НЕ школа». Ідея полягає в тому, щоб зібрати оркестр молодих джазових музикантів зі всієї України. Я із задоволенням очолю цей колектив. Думаю, що ми зможемо стати класним джазбендом. В Україні насправді є багато талановитих дітей, в яких немає фінансової можливості розпочати музичну кар’єру. Тому мета проєкту, який пройде в рамках джазового фестивалю, – зібрати в єдиний колектив найталановитішу молодь України, – каже Євген Попель.
Форму електронної заявки на участь та всю детальну інформацію про «Джазову Не Школу» дивіться на офіційному сайті https://bit.ly/36QBSsI. Проект відбувається за підтримки Українського культурного фонду та ініціативи ГО «Інститут культурної політики» у рамках 25-го міжнародного джазового фестивалю VINYYTSIA JAZZFEST і проекту «Джазовий порт», що реалізується в межах партнерської програми «Культура.Туризм.Регіони» Українського культурного фонду, програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» (USAID КЕУ), Державного агентства розвитку туризму.
Софія Копач
