Наші читачі розповідають історію свого роду. Шокують спогади про сім’ї, які були репресовані під час сталінської спецоперації «розкуркулення».

Ось що розповів вінничанин Віталій Кононюк.

– Родину мого діда Гната розкуркулили на початку 30-х років минулого сторіччя в селі Воробіївка, неподалік Немирова. Родина мала свій будинок (після розкуркулення його забрали під сільраду), поле, волів, коней. Працювали біля землі великою родиною: батько, мати, шість братів і сестра Ярина. В колгосп вступати відмовилися, тож були розкуркулені, репресовані і виселені в Сибір.

Мій дідусь Гнат на той час вже був одружений із Тетяною Якименко (по чоловіку прізвище Топчій). Мали донечку Ксеню і синочка Григорія. Діти зосталися із бабусею, а Гната і Тетяну вислали в Мінусінськ на каторжні роботи. Там в них народився ще один син Василь – мій батько. Жили в бараці, умови були нестерпні, робота надважка – валка лісу. Розуміли, що приречені. Але ризикнули і якимось дивом втекли, потрапивши на корабель, що плив по Єнісею.

Було літо, спека, довга дорога, відсутність засобів до існування, та ще й немовля на руках. Дитина захворіла. Батько не міг витерпіти мук дитини, у відчаї хотів кинути за борт, та мати не дала – подарувавши вдруге, хоч і важке, але довге і щасливе життя. Ціною неймовірних зусиль Гнат із Тетяною та крихітним Васильком подолали тисячі кілометрів і повернулися в Україну.

Коли вони дісталися Воробіївки, то дізналися, що їхня дочка-восьмилітка Ксеня померла під час голоду 1932 року. Сім’ю зустріли в селі вороже. До домівки не пустила радянська влада. Тетяна пішла працювати в колгосп. За це в чистому полі, далеко за селом виділили шмат землі, щоб будувала будинок. Гнат, зрозумівши, що репресують знову і зашлють до Сибіру, змушений був переховуватися і виїхати на Донбас. Там він працював шахтарем до 1941 року. Тетяна побудувала хатинку, ростила Григорія та Василя, тяжко працювала в колгоспі.

Гнат не міг приїхати до родини, знаючи, що арештують. Підтримував грішми, висилав посилки. З початком війни в 1941 році пішов на фронт. Загинув у Румунії в 1944 році. Дружина Тетяна важко працювала в колгоспі, ростила синів. Хлопці, закінчивши школу після війни, зрозуміли, що приречені на колгоспне рабство, бо паспортів не дадуть.

Все змінила армія. Там їм видали документи, і цю можливість наполегливі брати використали, відслуживши термін. Завжди заважало «з сім’ї репресованих». Та незважаючи на це, Григорій в Сибіру вивчився на геолога, створив сім’ю, працював усе своє достойне життя. Василь закінчив військове училище, став офіцером. Мав дружину Галину, дочку Віту і сина – мене. Прожив 81 рік. Пишаюся своєю родиною. Переживши страшну трагедію – розкуркулення, репресії, голодомори, війни, колгоспне кріпацтво із тавром «ворог народу» – мої рідні завжди були гідними людьми і прожили достойне життя.

Віталіна Володимирова