Антибіотики – ліки, котрі у багатьох випадках рятують життя. Леся Українка, Франц Кафка, Антон Чехов, Наполеон Бонапарт, Джордж Оруелл, Нестор Махно, Фредерік Шопен — їм усім не вистачило стрептоміцину. Речовина, котру відкрив вінницький єврей Зельман Ваксман, стала порятунком від смертельних хвороб, зокрема від сухот, невиліковних на той час.

Вчений зі світовим ім’ям, лауреат Нобелівської премії побачив світ 22 липня 1888 року у селі Нова Прилука під Вінницею. Його мама Фрадя (Фрейда Лондон) тримала промтоварний магазин, а тато Яків оббивав меблі. Дитину назвали Зельманом на честь діда по материнській лінії, а своє друге ім’я – Аврум – він отримав на честь діда по батьковій лінії. Набагато пізніше, отримуючи американське громадянство, він стане Зельманом (Селманом) Абрахамом Ваксманом. Вихованням дитини займалась мати. Фрадя Лондон мріяла, щоб її син був освіченим та став гордістю її народу. Саме тому Зельман вже з п’яти років відвідував хедер (єврейську школу).

А потім сталася подія, котра перевернула його світ. Коли хлопчику було 9 років, від дифтерії померла його дворічна сестричка Мешха. Він подумав: якби я був лікарем, то б неодмінно її врятував… Фрадя не шкодувала для сина нічого, найняла для нього репетиторів, котрі навчали хлопчика німецькій, французькій мовам, історії, мамематиці, географії.

Саме мати сприяла навчанню Ваксмана в Одеській гімназії, по закінченні якої він організував у власному селі школу для бідних, в якій викладав різні предмети. А коли мами не стало, Зельман подався до Америки. 2 листопада 1910 року Зельман Ваксман вперше ступив на американську землю в Філадельфії. Він тимчасово проживав на фермі своїх родичів Малки і Менделя Корнблаттів. Потім, за порадою брата, Ваксман відвідав Раджерський коледж, де зустрів російського іммігранта доктора Джейкоба Ліпмана, який переконав його займатися сільськогосподарським напрямком. Згодом Зельман Ваксман вступив до цього закладу й, навчаючись там протягом чотирьох років, вивчав життєдіяльність бактерій у ґрунті. Наполеглива праця та постійна жага до знань згодом приносить йому звання магістра мікробіології.

Рік 1916 став по-своєму визначним для Ваксмана: саме тоді хлопець отримав громадянство США та одружився зі своєю землячкою Деборою Митник. Вона переїхала з Нової Прилуки на кілька років пізніше від самого Зельмана. Після одруження вони переїхали до Берклі, де Ваксман влаштувався аспірантом до Каліфорнійського університету. Згодом він отримав докторський ступінь з філософії, а пізніше став професором.

У 1919 році він став працювати в лабораторії японського лікаря Такаміне, де вивчав токсичність ліків від сифілісу, котрий у той час дуже широко поширювався серед солдатів, що повернулися з війни.

Через кілька років вчений з дружиною Деборою та сином Байроном вирушили до Рима на з’їзд грунтознавців. Зельман дуже багато чекав від цієї поїздки, утім, замість учених він побачив там лише політиків… Він мріяв навідатися на свою малу батьківщину, у Нові Прилуки і до Вінниці.

«Ми взяли старовинний гарний візок, який тягнула конячина, і доїхали до готелю в центрі міста. Було темно, і накрапав дощ. Залізні підкови коней вибивали характерні звуки по бруківці вулиць. Це було місто, де народились і жили мої батько і дід. Тут я провів багато днів моєї юності”, – згадує Ваксман в автобіографії.

Але батька живого він вже не застав. Візиту дуже зраділи друзі дитинства, знайомі, родичі. Але його дуже засмутив занепад рідної землі. Він був вражений наслідками більшовицького панування і занотував у щоденнику: “Важко висловити, що ми побачили впродовж останніх кількох днів. Людське життя втратило будь-яку цінність, люди були одягнуті в лахміття, мешкали в напівзруйнованих будинках та їли м’ясо раз на тиждень… Ці злидні закарбувались у моєму мозку як величезний експеримент у сфері людських стосунків, званий комуністичним режимом”. Наступного разу він приїде у рідне село вже всесвітньовідомою людиною. Утім, з усієї Нової Прилуки холокост переживе всього три людини…

Перша речовина, добута Ваксманом у його лабораторії у 1939 році, отримала назву актиміцин. Але вона була дуже токсична. У 1941 році вчений відкрив стрептоміцин — високоефективний антибіотик (саме Ваксман запропонував такий термін!) Ним лікували сухоти. Але стрептоміцин викликав серйозні побічні ефекти. За кілька років група Зельмана Ваксмана відкрила понад 70 нових природних речовин з антибактеріальною дією. Загалом в його лабораторії було винайдено аж 18 різних видів антибіотиків. А комбінація пеніциліну зі стрептоміцином 40 років була чи не єдиною, яка застосовувалася для лікування пневмоній у світі.

23 жовтня 1952 року Каро­лін­ський інститут сповістив вченого про присудження йому Нобелівської премії. Як до, так і після вручення найвищої світової нагороди вчений невтомно працював. Сам він був людиною простою та, окрім науки, дуже любив власну сім’ю, багато вільного часу приділяв праці в саду, експериментам з вирощування орхідей та виробництву домашнього вина. До вручення премії Ваксман видавав майже всі свої роботи в співавторстві з колегами та учнями, та після премії вчений звучав одноосібно. У 1954 році він написав та видав власну автобіографічну книжку “My Life with the microbes”, яка потім була перекладена багатьма мовами та видана в різних країнах

За все життя Зельман Вак- сман отримав 36 різних медалей, 26 різних премій та нагород, серед яких найвідоміша — Нобелівська премія, став кавалером 4 орденів. Всього вчений отримав 66 різних нагород по всьому світу. Помер Зельман Ваксман 16 серпня 1973 року в Вудс-Холі, Масачусетс, США.

Наприкінці життя він написав листа до Вінниці. Там за адресою: вул. Свердлова, 93 – мешкала його родичка Мілка Койфман. Він розповів їй про своє життя у відставці, про єдиного сина, який також став професором, і багато розпитував про Вінницю. На жаль, побувати на батьківщині йому більше не судилось. Та й досить довгий час про нього тут мало хто знав. Тільки на початку нового тисячоліття у Новій Прилуці встановили меморіал на честь видатного земляка. На відкриття меморіалу приїжджав син – Байрон Ваксман.

Соломія КАЛЮЖКО