Акушер-гінеколог, репродуктолог, лікар вищої категорії і фахівець УЗД Вікторія Гудзяк презентувала книгу для жінок, які хочуть почути слово «МАМА».

Сьогодні за її консультаціями звертаються безплідні пари зі всієї України та навіть з-за кордону. У неї 30 похресників — дітей, які з’явилися на світ завдяки її професійності. А колись вінницькі колеги не вірили в її мрію стати репродуктологом.

Вірверто про особисте та професійне Вікторія Гудзяк розповіла на презентації своєї книги.

– 26 років тому я вперше стала мамою. Це було таке неосяжне відчуття, ніби я зробила щось неймовірне, і після того була впевнена, що зможу все! Тоді вирішила, що стану акушером-гінекологом. Для мене в професії були важливі кожні пологи. Тужилася разом з породіллями. Раділа з ними появі нового життя, і після такої ейфорії поверталася на інший поверх, де мене чекали інші жінки — ті, які не можуть стати мамами… Це наче два світи: один — плодючості, а другий — безпліддя. Вони існують паралельно і не розуміють один одного… Працюючи у Вінницькому Центрі матері і дитини на Старому місті, я існувала між двома реальностями.

Якось після однієї з операцій до мене підійшов колега-анестезіолог і запитав, яку маю мрію. Неочікуване запитання, але я не роздумуючи відповіла: «Стати репродуктологом!» Він подивився і посміхнувся. Ми обоє розуміли, що у наш час без потрібних зв’язків та капіталовкладень стати репродуктологом нереально.

Але я не звикла боятися труднощів. Ще з 8 класу пішла працювати санітаркою у хірургічне відділення Літинської лікарні. Уже тоді чітко бачила себе в медицині. Мрія про Вінницький медінститут не одразу стала реалістю. Не було кому замовити за мене слово. Мама — журналіст, а батько вчитель фіз­культури. Вони дали мені виховання, знання та вселили віру у власні сили. І я ніколи не пошкодувала про вибір професії і з часом ще більше усвідомлювала свою місію — допомагати жінкам почути слово «МАМА».

Як це важливо, зрозуміла через 17 років — після народження свого первістка. У моєму особистому житті відбулися радикальні зміни, і я зустріла кохану людину. Розуміла, якщо ми хочемо серйозних стосунків, я повинна народити нашу спільну дитину. Але так склалося, що мені довелося пережити не одну операцію. Одна з них поставила крапку, і я більше не могла сама завагітніти… Тоді я звернулася до репродуктолога і відчула себе пацієнтом. Пройшла усі випробування, які проходять безплідні пари. І була безмежно щаслива, коли народився наш синочок.

З тих пір почала шукати усі шляхи і можливості, щоб освоїти репродуктологію. Під час однієї із конференцій мене запросили у клініку репродуктивної медицини у Львові. Але мені було дуже важко погодитися на переїзд, важко залишити свою роботу, своїх пацієнтів. Дякую чоловікові, який підтримав і допоміг зробити правильний вибір. Уже 10 років, як ми переїхали і моя мрія збулася. Перед цим, звичайно, було багато навчання у світил репродуктивної медицини. Коли зустрілася із ізраїльським лікарем Долфом Фелдбертом, дуже хотіла у нього про все розпитати, бо він уже людина у серйозному віці, і я переживала, що не встигну про все ді­знатися. Була вражена спіл­куванням з ним. Якщо його колеги з України не дуже поспішають ділитися досвідом, то Фелдберт розказав і показав усе — найпотаємніші свої професійні секрети! Те саме можу сказати про Роберта Фішера з Німеччини та Тетяну Назаренко з Москви. Мені пощастило у них навчатися! Стажувалася в Чехії, Брюсселі.

Продовжую розвиватися, але уже маю величезне бажання поділитися своїм досвідом. Тому запланувала серію авторських книг. «Як зачати здорову та щасливу дитину» — це перша ластівка. На її написання надихнули мої пацієнти. Своїм жінкам я забороняю шукати інформацію в Інтернеті, тому що вони там такого начитаються, що потім вмиваються слізьми.

А одна пояснила, що більше нема де шукати інформації, бо таких книг дуже мало, а ті, що є, не відповідають на їхні запитання. Тому моя перша книга — це не якісь глобальні поради. Головне, що я хотіла донести до мого читача, що не потрібно втрачати час. Якщо ти молода і здорова, але не зустріла ще свого супутника життя чи активно займаєшся кар’єрою, можна просто заморозити свої яйцеклітини до кращих часів. Бо до 35 — рік за рік, а після 35 — рік за пів року.

– Яке ставлення до репродуктології на Західній Україні, де багато віруючих людей, які не визнають «дітей з пробірки»?

– Там спочатку були дуже проти. А зараз у мене на програмі навіть є родина священника. Під час екстракорпорального запліднення не усе залежить від лікаря і жінки. Є вищі сили. Доведено, що навіть яйцеклітини все знають і відчувають. Професор Брегман, до речі, наш земляк із Ямпільщини, довів цю теорію.

Діти ЕКО — дуже бажані. Їх батьки люблять ще задовго до народження. А бажані діти — це не зіпсовані особистості, з них ніколи не виростуть вбивці, вони не здатні на підлість. Тому поступово люди змінюють ставлення до репродуктивної медицини.

– А скільки дітей уже з’явилося на світ завдяки вам?

– Слідкую за ефективністю своєї роботи, а ось діток ніколи не рахувала. Знаю точно, що у мене 30 похресників, половина з них — діти ЕКО. На Західній Україні так прийнято — брати у хрещені батьки лікаря, який допоміг з народженням дитини.

– Чи супроводжуєте ви пару після успішного запліднення?

– Так, особливо на перших мі­сяцях. Вагітні зі мною консультуються і прислухаються до порад. Часто буває, що у деяких пацієнток цей особливий період проходить дуже непросто. Одна з моїх подруг уже навіть піс­ля вдалого зачаття ризикувала втратити дитину. Її переконували зробити аборт, бо на одному з обстежень начебто виявилося, що плід з вадами розвитку. Я переконала цього не робити, і зараз ми усі разом радіємо прекрасній дів­чинці. А був випадок, коли одній парі на УЗД сказали, що у дитини не буде нирок, і лікарі переконали зробити аборт. Хоча, як потім з’ясувалося, і нирки у малюка були, і розвивався плід відповідно до норми…

Усі ці історії проходять через моє серце і душу, тому я дуже емоційна зі своїми пацієнтами, разом з ними плачу і радію. Готова, наприклад, вічно дивитися на позитивний тест на вагітність своєї пацієнтки. Мене тоді навіть рідні не чіпають, бо «мама в астралі».

 Людмила ПОЛІЩУК