Сьогодні – престольне свято у кафедральному Спасо-Преображенському соборі. В день свята Преображення Господнього, у Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста Вінниці була звершена святкова пізня Божественна літургія. Очолив урочисте богослужіння настоятель кафедрального собору митрополит Вінницький і Барський Симеон. Владиці співслужили клірики головного храму Вінницько-Барської єпархії. Урочистість богослужіння підкреслював спів архієрейського та дитячого хорів.

В історії нашого вінницького Спасо-Преображенського собору, котрий одним з перших перейшов до Православної церкви України, чимало драматичних моментів, котрі тісно вплелися в історію Вінниці.

Наш величний    собор був збудований домініканцями у 1779 році, видатним архітерктором італійського походження Паоло Антоніо Доменіко Фонтана замість дерев’яного домініканського костелу, збудованого в 1624. Збудований цей храм за велінням брацлавського земського судді Міхала Грохольського. Лише у 1832 році після ліквідації домініканського кляштору її перевели зі старого дерев’яного приміщення в приміщення костелу та перейменували на Преображенський собор. Як пояснювала нова московська влада, монастир закривався через недостатню для його утримання кількість ченців.

Собор в різні часи відвідували поважні особи. Були серед них і члени царського дому. Першим з них собор в 1847 р. відвідав Микола І з синами Олександром і Миколою. У 1866 році майбутній цар Олександр ІІІ пожертвував для Вінницького Спасо-Преображенськогоь храму Дарохранительницю на вічний спогад про померлого брата Миколу. На жаль, в 1922 році його, як і інші цінності, вилучили представники радянської влади, і подальша доля його невідома. 8 травня 1916 року Преображенський собор відвідував і Микола II — останній російський імператор.

У цьому храмі хрестили українського письменника Михайла Коцюбинського, тут же він брав шлюб.

Наприкінці квітня 1920 р. Вінниця утретє стала столицею УНР на чолі з Симоном Петлюрою. А 16 травня православне духівництво приймало в соборі керівника польської держави Юзефа Пілсудського. Під час радянщини Спасо-Преображенський собор двічі закривали: наприкінці 1930-х років храм перетворили на гумовий склад. Під час війни і аж до листопада 1962 року він служив собором РПЦ. Був знов закритий у 1962 році, під час гоніння на церкву Хрущова — вірних примусили написати відречення від храму. Тоді у соборі влаштували спортзал товариства «Динамо». Формально храм був закритий на прохання вінницького православного єпископа, про що він сам писав у листі до митрополита Києво-Галицького. Собор був обезголовлений — були повністю знесені баня та верхні яруси обох веж. У такому вигляді храм простояв майже 50 років.

У вісімдесятих роках у церкві, за участю фахівців з НДР була облаштована зала органної та камерної музики. У Вінниці влаштовувалися концерти, зокрема незадовго до смерті приїжджав із виступом Святослав Ріхтер. Але вже згодом  віряни під проводом тодішнього вінницького митрополита Агафангела демонтували орган і викинули його на бруківку.

І вже за часів Незалежної України собор отримав друге життя. А в грудні 2018 року громада та парафіяни собору прийняли рішення про перехід з УПЦ МП під юрисдикцію нової Православної церкви України.