13 серпня видатний артист Ігор Юрковський святкував свій день народження разом із вінничанами. Гала-концерт зібрав сотні прихильників української музики у «Плеяді».
Легендарні хіти та нові акустичні інтонації звучали цього вечора. Співак дав ексклюзивне інтерв`ю «33-му».
– Ігор Юрковський — заслужений артист України. Пригадайте той момент, коли вирішили стати співаком.
– Зізнаюсь, про сцену я мріяв із дитинства. Та остаточно вирішив, що стану співаком, у 6-му класі. Тоді я написав першу пісню. Коли ж заспівав її одноліткам та вчителям, то своє авторство вирішив приховати, щоб подивитись, яка буде реакція у слухачів. Я був шокований, бо всім сподобалось. Вже тоді зрозумів, що мушу творити та писати, бо слухачі у мене однозначно будуть.
– Чому концерт «Ти — мої крила» Ви вирішили провести на свій день народження?
— Так складається, що великі концерти я завжди роблю на свій день народження. Так само і цього року. Для кожного артиста найбільше щастя — коли ти маєш змогу подарувати свої пісні глядачам, слухачам та поспілкуватись наживо із людьми. Завжди хочеться, щоб публіка відчувала твої хвилювання у музиці та поезії. Я щасливий, що на моє прохання відгукнулась компанія «Френд», яка допомогла мені в проведенні цього концерту. Я дуже вдячний Віталію Шуберанському. Він молода людина, але вже дуже потужний і успішний бізнесмен, який просуває свої інновації в аграрному бізнесі.
– У Вас була творча пауза. З чим Ви зараз повертаєтесь на сцену?
– У кожної творчої людини буває такий період, коли вона роздумує про те, чи потрібно продовжувати творити. І я не виняток. Не один раз думав, що сказав на сцені вже все можливе. Але після тривалої паузи зрозумів, що «накопилось тишини на слово». І ось цієї тиші мені вистачило, щоб повернутись. Тому вирішив, що мушу творити і випускати нові пісні. Бо кожен митець спочатку відчуває мелодику слів у душі, а вже потім переносить її на папір. Після написання нових пісень зрозумів, що потрібно знову гастролювати. Бо мушу дарувати свою творчість людям. Тому пауза — не вирок, вона потрібна кожному, аби по-іншому подивитись на свою творчість, навчитись чогось нового, опанувати нову майстерність.
– Які зміни відбулись у Вашій творчості під час карантину?
– Якби не карантин, я б не зібрав такий чудовий склад сьогоднішньої групи. Спочатку подумав, що потрібно робити концерти. Зібрав мінімальний склад групи, невелику кількість глядачів. І ось так народилась нова концертна програма.
– Скільки пісень зараз у Вашому репертуарі та які ваші улюблені?
– Я люблю всі свої пісні. Бо кожна з них показує певний період мого життя. Коли я вперше слухаю запис написаної пісні, то в мене така радість, ніби я виграв мільйон. Я цим живу. Музика — це мої сили, енергія, якою наповнююсь щодня. Коли мені присвоювали звання заслуженого артиста України, потрібно було подати кількість творів, які я написав. Почав перераховувати, і на той момент згадав двісті. А зараз їх вже в рази більше…
– Деякі Ваші пісні – вірші відомих поетів. Як ви обираєте поезії для музики?
– Я співпрацюю із багатьма поетами. Також сам пишу вірші.
У мене є пісня на слова Ліни Костенко «Несказане лишилось несказанним». Я вважаю, що краще неї ніхто не зуміє зіграти такими словами. Також співпрацюю із народним артистом України Анатолієм Матвійчуком. Окрім цього, є пісні на слова Леоніда Федорука, Зої Красуляк, Наталії Погребняк.
– Тривалий час Ви проживали у Польщі. Поділіться спогадами та розкажіть про відомий найжіночніший фан-клуб.
– Не від хорошого життя у буремних 90-х роках мій гурт виїхав у Польщу. Я зібрав невеличкий колектив. Нас було чотири людини: два клавішники, саксофоніст і я як соліст. Ми досить успішно гастролювали Польщею. Виступали як на дискотеках, так і професійних площадках. Ми були невпевнені в собі, але пропрацювали там чотири роки. Дехто з колективу залишився там. Та я захотів українського шоу-бізнесу, тому повернувся.
Як зараз пам`ятаю свій день народження, коли перед концертом до гримерки зайшло багато поляків. Вони співали мені пісні і вітали. Це було дуже приємно на той момент, бо все-таки я був там емігрант.
Якщо вже говорити про фан-клуб, то, звісно, там було більше дівчат та жінок. І всі вони були польками.
– Ваші пісні зараз виконують відомі українські артисти. З ким із них Ви найбільше товаришуєте?
– Я товаришую зі всіма артистами. Тим паче з тими, хто любить мою творчість. Та близько дружимо із Любою та Віктором Анісімовими, Анатолієм Матвійчуком, Олександром Тищенком та Юрком Юрченком.
Софія Копач
