Українці відзначають 30-річчя Незалежності своєї країни, упродовж яких вони відстоювали своє право бути вільними. Боротьба за свободу, ідентичність і територіальну цілісність держави триває і сьогодні. Українські захисники відстоюють незалежність ціною власного життя.

Верховна рада УРСР 24 серпня 1991 року ухвалила Акт проголошення незалежності України. Цей момент вважається значущою і відправною точкою в історії відродження нашої держави, а також здобуття Україною свободи і незалежності.

За три місяці, в грудні 1991 року, було проведено всеукраїнський референдум, на якому громадяни озвучили свою думку з приводу самостійності і незалежності своєї країни. І вже 20 лютого 1992 року новий уряд України видав постанову “Про День Незалежності України”

Вперше у ХХ столітті Україна Незалежність проголосила 22 січня

1918 року. Після того ми декілька разів втрачали волю через зовнішню агресію та внутрішні чвари. Тому маємо вчитися на помилках попередників і пам’ятати, що національна єдність є обов’язковою умовою збереження державності.

Відновлення незалежності України у 1991 році відіграло вирішальну роль у розвалі СРСР та ліквідації комуністичної імперії. Століття бездержавності коштували нашому народові неймовірних жертв. Лише у ХХ столітті внаслідок депортацій та воєн загинули мільйони українців. Голодомору, Голокосту, державного терору,

Україна успадкувала від попередніх епох традиції державотворення. Від Русі: цивілізаційний вибір, який визначився із прийняттям християнства у 988 році; тризуб, родовий знак Рюриковичів, що став державний гербом сучасної України; Київ – столицю, політичний і культурний центр українських земель упродовж понад тисячу років; гривню – назву грошової одиниці; назву Україна, що вперше згадується в Київському літописі в складі Іпатіївського літописного зводу під 1187 роком у розповіді про смерть Переяславського князя Володимира Глібовича.

Від Галицько-Волинської держави: синьо-жовті барви національного прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства; утвердження європейського вектора розвитку.

Від Великого Князівства Литовського: європейську традицію місцевогосамоврядування – Магдебурзьке право; Пересопницьке Євангеліє – видатну рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України.

Русь пройшла типовий шлях середньовічної держави. Від об’єднання слов’янських племен династією Рюриковичів у ІХ столітті до окремих земель – князівств ХІІ–ХІІІ століть на чолі з представниками цієї ж династії. Київ перестав виконувати роль політичного центру після того, як у 1169 році його спалив Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський. Завершився період Русі монгольською навалою 1239–1242 років.

Галицько-Волинське князівство як продовження традиції української державності. В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІVстоліттях вберегли і розвинули державність на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року князя Данила Романовича у Дорогичині короною, надісланою Папою Римським Інокентієм

Велике Князівство Литовське як держава, що стала фактичним продовжувачем традицій Русі. Воно включило українські землі в середині XIV століття. Князівство династії литовських Гедиміновичів було однією з найбільших держав тогочасної Європи. Економічно і культурно руські землі були значно більш розвинені за литовські. Офіційною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, нею велися ділові папери.

Потім утворилося Запорізьке козацтво — новий соціальнро-політичний феномен. Як окремий соціальний стан козацтво на давньоруських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію– Запорозьку Січ. Вона була заснована на принципах особистої свободи та виборності влади. Козаки освоїли степові простори Подніпров’я, Слобожанщини, Донеччини. У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. На європейській арені з’явився і досяг апогею український феномен вільного лицарства – козаки (з тюркської перекладається як “вільні люди”) . На деякий час козакам навіть вдавалося створити власну ранньомодерну державу під назвою Гетьманщина. Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року “Договору та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”.

У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі українці створили незалежну національну державу, яка мала кілька форм. За часів УНР у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – знак Володимира Великого. Тоді ж пісню Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького почали виконувати як національний гімн. Державним прапором став синьо-жовтий стяг. Уперше тризуб став атрибутом військового однострою.

Наступна форма державності – відновлена Українська Народна Республіка на чолі з Директорією – ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву.

А потім Україна зазнала поразки від зовнішних агресорів. У1921 році у Варшаві утворили Державний Центр УНР в екзилі (у вигнанні). Згодом він перемістився до Франції, Німеччини. Зрештою осів у Філадельфії

В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові під

час засідання Національних зборів було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та

центральної України. Ініціатором цього руху була Організація українських націоналістів (ОУН). Її лідери розуміли, що успіх акції залежить від доброї волі німецьких окупантів, в тилу яких все і відбувалося. Однак дозволу в гітлерівців не питали.Берлін мав або прийняти доконані факти, або проявити своє справжнє вороже ставлення до української державності. Нацисти обрали другий варіант, розгорнувши репресії і отримавши у відповідь спротив з боку Української повстанської армії (УПА).

У липні 1944 року підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР). Таким чином збройна частина українського визвольного руху отримала політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни.

Ідея проведення акції протесту та голодування зародилася влітку 1990

року в середовищі УСС в Києві. Задум швидко підхопило Студентське братство Львова. Було обрано співголів акції, якими стали: Олесь Доній (голова УСС Києва), Маркіян Іващишин (голова Студентського братства Львова), Олег Барков (голова УСС Дніпродзержинська). Революція на граніті була першим успішним ненасильницьким політичним протестом проти чинної комуністичної влади в УРСР, переломним моментом в утвердженні незалежності України, а молоде покоління вже на початку 90-х років засвідчило своє бажання і відстояло право жити у вільнійдемократичній державі.

У квітні 1991 року Президент СРСР Михайло Горбачов ініціював в Ново-Огарьово під Москвою переговори між керівниками 9 республік (Росії, України, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменії, Киргизії, Таджикистану і Азербайджану) про новий союзний договір. Його підписання планувалося на вересень–жовтень 1991 року на з’їзді народних депутатів СРСР. Але найконсервативніші представники спецслужб створили ГКЧП) та 19 серпня 1991 року вчинили державний заколот, і ввели у Москву війська.

Україна першою з союзних республік вийшла з СРСР і 24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради Української РСР, на якій було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Історичне рішення було прийнято абсолютною більшістю: 346 голоси було віддано “за” проголошення незалежності, і лише 1 – “проти”.

4 вересня 1991 року над Верховною Радою України замайорів

національний синьо-жовтий прапор.

За результатами опитування Соціологічної групи “Рейтинг”, 81 % респондентів підтримали б проголошення Незалежності України, якби сьогодні перед ними постав такий вибір. 15 % протилежної думки, ще 4% не змогли відповісти. Найбільше підтримали б на заході України (90%), у центрі – 87%, на півдні – 72 %, сході – 68 %. Тих, хто має протилежну думку, найбільше у південно-східних областях (23–24 %). Відносно більше тих, хто не підтримав би сьогодні незалежність. – серед старшого покоління й бідних верств населення.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті