Наголошують, що Вінниця – єдиний обласний центр, де немає гідного пам’ятника Шевченку. На їхню думку, вінницька влада зумисне “викрадала погруддя” і провокувала сутички між активістами, щоб не утверджувати у Вінниці та області проукраїнське виховання населення та молоді. Хто не хоче бачити Вінниччину українською – далі.
Відповідну заяву активісти акції, волонтери та НРУ у Вінницькій області та м. Вінниці надіслали В.Зеленському, Д. Разумкову, І. Венедиктовій, Л.Денисовій, С.Борзову, В. Соколовому.
Крім того, 31 серпня вінницькі активісти та представники НРУ пікетували Вінницький адміністративний суд, де відбулось слухання резонансної справи про викрадення пам'ятника Шевченку, якого встановили у Вінниці під час Революції гідності, і небажання, на думку позивачів, вінницької міської влади встановити пам'ятник Шевченку в композиційному поєднанні з захисниками Незалежності України на центральній площі міста.
– Постійно діюча ворожа "антишевченківська кампанія" продовжується ще з 2012 року. Вона досить успішно організована і спрямована на розпалювання владою національної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності українців і на встановлення привілеїв чи обмежень за національними ознаками, політичних, релігійних та інших переконань, що категорично заборонено нормами прямої дії ст. 24 Конституції України. Ця антиукраїнська владна кампанія не сприяє консолідації та розвитку української нації і її історичній свідомості, традицій і культури, не розв’язує, а загострює протистояння і внутрішньонаціональну, а також міжнаціональну ворожнечу, перш за все, у Вінницькій міській громаді з питання встановлення у центрі Вінниці пам'ятника генію української нації планетарного масштабу, найвеличнішої постаті в історії українського народу – Тарасу Григоровичу Шевченку, – йдеться в заяві.
Парадоксально, але ще з 1990 року, тобто 32 роки, проукраїнські представники громади ніяк не можуть добитись встановлення пам'ятника всесвітньовідомому Т. Шевченку у Вінниці.
Вінниця є єдиним обласним центром в Україні, де будь-яка перманентна влада навмисно не встановлює пам'ятник вірному синові народу України і його духовному батькові – Т. Шевченку.
І це тоді, коли у світі у 35 кранах встановлено вже понад півтори тисячі пам'ятників Тарасу Шевченку.
Одночасно ця діюча владна антукраїнська кампанія з 2018 року публічно демонструє, "хто у Вінницькій домівці господар".
Багаторічний судовий процес у судовій справі проявив, що як вінницька міська, так і вінницька обласна влада патологічно не тільки вороже наскрізь корумповані, але ще і насправді спільно вороже антиукраїнськи налаштовані, і перебування при владі використовується всіма перманентними їхніми керманичами виключно для їх власної, сімейної наживи.
Характерним є те, що місто Вінниця до цього часу є одним-єдиним обласним центром в Україні, у якому ще з часів панування царизму і комуністичної влади та подальшого 30-річного керування сучасної злочинно-олігархічної влади всі не лише забезпечують своє безбідне існування і загальновідому жагу до наживи, але ще й ідеологічно, силою і злочинами знищують український дух, не допускаючи встановлення пам'ятника Т. Шевченку, батькові українського народу, в центрі міста, гідного його величі.
Діюча вінницька влада пишається тим, що у Вінниці напевно домінує інша, не українська культура, і тому на площі Музейній, на задвірках, затиснутим у мурах, встановлено не пам'ятник Шевченку, а "скульптурну групу”, яка навіть не має статусу пам’ятника, а це – твір парково-совкового мистецтва, який схожий більше на пародію величі, а не на Пророка українського народу.
Вимагаємо:
виконати рішення Вінницької міськради 1991 та 2004 років і встановити пам'ятник Т. Шевченку на колишній площі Театральній у вигляді архітектурно-скульптурного комплексу із центральною постаттю Т.Шевченка як Духовного батька всіх Героїв боротьби за незалежність України, українського козацтва, Небесної сотні, волонтерів, Героїв війни із російськими агресорами.
Тоді площа Театральна була за мільйонні податки вінничан реконстуйована саме для встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку.
Крім того, пропонуємо встановити пам'ятник Герою України В.Чорноволу на розі вул. Театральної та Чорновола і встановити пам'ятну табличку на будинку номер 11 по вул. Пушкіна, де він неодноразово бував.
Розв’язувати за участю гро мадськості такі наболілі соціальні проблеми, не допускати конфронтації, приниження національної честі та гідності українців та встановлення привілеїв чи обмежень за національними чи соціальними ознаками, консолідувати і сприяти розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій та культури.
Просимо особисто президента Зеленського взяти під контроль та розслідувати оргзлочинну діяльність вінницької мафії, взяти участь у обговоренні цього питання на рівні країни.
Вимагаємо негайної зустрічі нашої делегації з керівництвом Вінницької обладміністрації та Вінницької облради.
Вінничани, захистимо Тараса Шевченка від бандитів вінницької влади!
Злодійкувата влада двічі вночі викрадала пам'ятник Шевченку із центру міста, щоб завадити його побудові. А вінницькі судді 4-й рік знущаються над Шевченком. Тому місцеві корумповані судді, поліціянти, прокурори і влада – вороги України, якщо так підтримують антишевченківський терор на Вінниччині.
Звернення підписали Валерій Палій,
Світлана Бевз,
всього 124 підписи
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: “Te deum! алілуя!..”
Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
[Після 22 червня 1847, Орська кріпость — 1850, Оренбург]