“33-й” дізнався, що Олексій Замковий – син директорки Вінницького торговельно-економічного інституту та депутата облради Наталі Замкової. Його бабуся десятки років пропрацювала головою телерадіокомпанії ВДТ. Батько — керівник підприємства. А дядько — радник Гройсмана. Але в Олексія девіз: “Краща допомога — коли не заважають… Всього досягти самому — моє кредо”.
– Олексію, розкажи про себе. Чим ти займаєшся?
– Мені 21. Закінчив Київський національний торговельно-економічний університет за спеціальністю “Державні фінанси”. Зараз займаюся підприємницькою діяльністю — виготовленням та реалізацією безкаркасних меблів. Наші пуфики використовувалися на “Пирогов-скай”. Організатори залишилися задоволені якістю наших меблів.
У нас поки невелика, але продуктивна команда. Про нас уже багато знають, і це радує.
– Музика — це захоплення?
– З дитинства захоплювався репом. Перші диски з реп-хітами почав збирати ще у 5 класі. Але тоді мало що можна було знайти. Я писав батькові список виконавців, а він знаходив мені дискографію.
У 6 класі мені подарували музичний центр. Там була одна фішка — у дисковод вставлялося одразу три диски. І коли усі домашні розходилися у справах, я вмикав музику на повну і насолоджувався. Ще у 9 класі з друзями з двору записали перший трек. Поширили його у соцмережі, отримали багато позитивних відгуків. У 15 років я вже вперше виступав у клубі “Метро”. Через рік — у “Feride Plaza” на вечірках. Залу подобалося, молодь качала нам у ритм.
Згодом вирішив облаштувати власну студію для запису з професійним обладнанням. І робив спроби записати нові треки. Коли ж навчався у Києві, було менше часу для музики. Коли повернувся додому, вирішив, що знову хочу творити.
– То музичної освіти у тебе нема? Ти самоучка?
– Мені у спадок дісталася гітара дідуся, і я вже багато років хочу навчитися грати, але все часу не вистачає. У мене є мініклавіатура. Поки мені цього вистачає. Бо сьогодні музика дещо по-іншому пишеться. Вона більше електронна. На слух награю акорди на клавіатурі. Відрізок, який сподобався найбільше, вирізаю і розвиваю мелодію. Фішка у тому, що так можна грати від піаніно до симфонічного оркестру. Є програмне забезпечення, яке це дозволяє.
– Ти сам автор слів до своїх треків?
– Так. Буває, йдеш вулицею і в думках складаєш рядки. Поки дійшов до місця призначення, уже й куплет готовий. Останні треки написані після певних пережитих історій. Свої претензії до світу, до людей, переживання виливаються у нові римовані рядки, новий трек.
А якось два моїх друга посварилися через дівчину. Я цю ситуацію з боку описав у своєму трекові в надії, що його почують ті, кого вона стосується, і вони помиряться.
– Твої треки переважно російською чи англійською, українська не репується?
– Пробував, але з моїм голосом не дуже виходить, англійською краще. Але я над цим працюю. Хочу розвивати усі напрямки.
– Хто твоя аудиторія?
– Переважно молодь, але після виходу останнього треку “Музика” помітив й старшу вікову категорію. Можливо, тому, що пісня філософська. Цей трек для мене особливий. Я зрозумів, що можна виходити за рамки репу і рухатися в напрямку блюзу, джазу, року. Думаю, мої наступні треки уже будуть більше для людей 25-30 років.
– Де тебе можна почути?
– Живих виступів поки немає, але це питання часу. Зараз поширюю музику на різних цифрових платформах, підключаю рекламу у соцмережах, щоб привернути увагу до своїх треків. Регулярно відправляю свої роботи на радіо, але якщо ти не дуже відомий і за тобою не стоїть іменитий продюсер, немає шансів навіть на те, що твоє повідомлення відкриють.
– То, можливо, треба знайти такого іменитого продюсера?
– Батько пропонував, але я проти. Чесно кажучи, сам хочу стати продюсером. Розумію, що для цього потрібні досвід і підгрунтя. Думаю, коли у мене самого все вийде, я зможу бути маяком для таких самих початківців.
– Твій молодший брат теж репер? Можливо, ви б стали дуетом?
– З братом я б працював, бо закривати свій сольний проєкт заради гурту чи дуету не готовий.
– Вам з братом музика з генами передалася?
– Можливо. Дідусь по батьковій лінії грав на баяні, гітарі, гарно співав і був “душею компанії”. Мені подобається і як тато співає. Бабуся — мамина мама – у коледжі була солісткою в хорі. І мама у студентські роки в хорі співала. Але я перший в родині, хто вирішив зробити музику професією.
– Мама поширила твій трек “Музика” у себе на сторінці у соцмережі. Ти з нею радишся перед тим, як запускати в світ нову пісню?
– Мама почула вже готовий варіант і була приємно здивована. Соромлюся у присутності батьків слухати свої треки. Я там не такий хороший хлопчик, яким би вони хотіли мене бачити.
І взгалі, старше покоління вважає, що реп – це наркотики, алкоголь і розпуста. Але це не так. Зараз це соціальна музика, навіть філософська. Вважаю, що музика має виховувати, лікувати. Намагаюся саме такі треки створювати.
Людмила ПОЛІЩУК
