Назарій Яремчук: «13 вересня 1970 року — день народження «Червоної рути» і «Водограю». І хоч пісні прозвучали одночасно, доля у них була різна. «Червона рута» відразу не тільки затьмарила «Водограй», але й інші пісні.
Пригадую вересневий день 1970 року. Після третьої пари університетських занять викликають мене на Театральну площу, де йшли зйомки передачі «Камертон доброго настрою». Був погожий осінній день, день, коли люди вперше почули у Володиному виконанні «Червону руту» і «Водограй». До самої площі — не пройти. Її обступили сотні людей. З вікон медінституту, де на той час навчався Володя, визирали студенти. Сонце сяяло у променях бабиного літа, а над Чернівцями лунали пісні Володимира Івасюка. Сам він сидів на лаві під деревами — смерічками та ялинками, — і розмовляв із дівчиною… Увага ж операторів зосереджувалась на безпосередніх учасниках передачі, на Софії Ротару, скажімо. Вона співала пісню «Валентина». Співала натхненно, вражаючи. З іменем Володимира Івасюка тісно пов’язаний її творчий злет…
Зі сходинки на площі я співав, пригадую, «Юність смерек, мов незрівнянний світ краси…». Оддалік стояли добре знайомі мені Левко Дутківський, Валерій Громцев, Марія Ісак, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Василь Селезінка, Василь Стріхович. Останній (тонрежисер місцевої студії телебачення) записував на плівку пісні композитора Володимира Івасюка і всіх тих, хто був на площі. Через камеру ми несли глядачам світ не лише краси, але й своїх почувань і мрій. Багато хто з імпровізованих підмостків передачі «Камертон доброго настрою» виглядав своє майбутнє. І пов’язував його з людиною, яка скромно сиділа на лаві під ялинами».
Микола Царук: «Ми лишень сіли за парти, як 13 вересня 1970 року мій новий друг і мій одногрупник Назар Яремчук знімався на телебаченні. Усі ще не відразу збагнули, що робиться навколо, що стали свідком народження світового шлягера Володимира Івасюка «Червона рута» і його почула та відразу полюбила в прямій трансляції вся Україна! Назарій співав у супроводі «Смерічки» свою першу пісню «Незрівнянний світ краси» Левка Дутківського. Була там і ще нікому невідома Софія Ротар. Перед тим Яремчук мене запросив до себе додому, у своє рідне село Рівня. Ось там уперше у горах почув як він співає, для мене це були зовсім невідомі слова: «А сонце кругом, Далеко лине пісня понад краєм. Далеко сині гори за плаями. Гори! Гори! Там в далині…» Познайомився з мамою свого друга, його сестрою Катрусею, братами Степаном і Богданом. Спати мені постелили в хаті, а Назарій ночував надворі.
Мама Назарія Марія Даріївна після першого курсу навіть написала мені листа, в якому дякувала, що ми з її сином дружимо і просила мене всіляко йому допомагати. Видно мала якесь відчуття. 1 вересня 1971 року Яремчука побачив зажуреного, зболений повідомив, що залишився сам, як палець. Осиротів… Бував я в Яремчуків у Рівні й пізніше, коли вже не було матері. Ми навіть там якийсь Новий рік зустрічали.
Усі чотири роки, доки Назарій навчався на стаціонарі, ми мешкали в одній кімнаті, разом ходили на лекції, удвох поверталися після пар в гуртожиток. Хоч Назарій був більше творчий, йому однаково давалися всі предмети. Жодного разу не перездавав ні заліків, ні екзаменів. Всі роки отримував стипендію, хоч 30 «рублів», проте старався економити, викручуватися, щоб протягнути голодно–бідно місяць. Батько помер раніше, потім не стало й мами, ще й братам і сестричці старався чимось допомогти. Єдине в чому сперечалися, так про іноземну мову, яка нас розділила. Він вибрав англійську, адже мав старшого брата Дмитра в Канаді, а я — чомусь німецьку. Й сам не знав, навіщо. Коли вдруге оженився на німкені, вже майже два десятки років живу і працюю в Німеччині, аж тоді зрозумів, що Господь продумав усе розумно.
Коли побачив ту дивовижну вижницьку природу, ту красу гір, потічків, Черемоша, лісів й сам непомітно відчув, що потрапив у якусь казку. Так і Назарій, змалку закоханий у цей Божественний край, не міг вибрати собі щось інше, окрім географії. Що ж до музики, то йому вистачало Левка Дутківського. Назарій мені багато доброго про нього розповідав, а якогось разу привіз мене у Вижницю на репетицію, аби похвалитися тим феноменом, тим музичним гуру і велетом, яким насправді був Левко Тарасович.
На нашому курсі навчалося до 50 студентів, яких розділили на три групи. Хлопців і дівчат було приблизно порівну. У нашій групі основу становили буковинці, я був комсоргом всі роки, ми залишалися найкращими в університеті. Я був з Хмельниччини, Гнат Дідич — з Тернопілля, кілька чоловік були з Прикарпаття, Волині і Рівненщини. Тепер важко сказати, коли і з ким Яремчук відчув цю неймовірну насолоду першого кохання. Принаймні, за ті чотири роки до нього приставало чимало красунь, декотрі й мене просили «допомогти», щоб він на них звернув увагу. Жодна «хімія» не спрацьовувала, на зірки дивитися не ходив, не мав з ким. Назарій не мав на це часу, наполегливо вчився і так само з величезною любов’ю їздив на репетиції «Смерічки» і разом з ансамблем Левка Дутковського співав на концертних сценах.
Далі нас з Назарієм перевели в гуртожиток на вулицю Івана Стасюка, де нам виділили 509-ту кімнату. Звідтіля він перейшов у філармонійний гуртожиток, коли вижницька «Смерічка» Левка Дутківського переїхала в Чернівці і стала професійним філармонійним колективом. Яремчук після четвертого курсу перевівся на заочне відділення через постійне гастрольне життя, а я далі залишався на стаціонарі. Хоча дипломи отримували разом 1975 року.
Упродовж трьох курсів: з другого до четвертого, ми проходили військову підготову. І після завершення навчання, аби отримати звання лейтенантів артилерії, 1974 року проходили літні військові збори. Місяць нас муштрували в казармах Ізяслава, а завершили — в Тучино на військовому полігоні. На бойових стрільбах. У мене непоганий голос, тож у нашому взводі на тих зборах заспівував я і Валерій Харківщенко. Назарій не хотів даремно напружувати голосові зв’язки, беріг їх. І правильно робив. Наш факультет не мав свого ансамблю, тож Назарій співав у студентському ВІА «Черемош», який організували фізики, туди його затягнув ударник Володя Якубовський на прізвисько Квадрат. Щоразу виходив на сцену в красивому костюмі «Смерічки».
(З книжки Михайла Маслія “Незрівнянний світ краси Назарія Яремчука”, Видавничий Дім “Букрек”. м. Чернівці. 2021 рік).