Іконописець, реставратор, син народної артистки України Ніни Матвієнко Іван Гончар у 33 роки постригся в монахи, а потім із Московського патріархату перейшов до ПЦУ. Тепер 48-річний єродиякон Януарій служить у Ніжині.

Ця новина нещодавно сколихнула інформаційний простір.

Народна артистка України Ніна Матвієнко у 24 роки вийшла заміж за художника Петра Гончара, він директор музею Івана Гончара у Києві. У них народилося троє дітей — сини Іван та Андрій і дочка Антоніна. Перший син у 33 роки став ченцем з благословення батьків. У монахи постригся в Криму. В Свято-Успенському Бахчисарайському монастирі РПЦвУ відслужив монахом 12 років, аж до анексії Криму. Зараз Іван — іконописець і реставратор. За його словами, він з братом з шостого класу навчався в художній школі, тому відповідний талант добре розвинений.

Шість років тому Януарій виїхав з Криму. «Вони проросійські. Настоятель дав благословення йти голосувати за анексію, це було обов’язково. Я не ходив, і всі це знали. Не тільки не приховував свої погляди, а й сварився через це», — розповідає монах.

У той же час Ніна Матвієнко висловлювала ідею, що за війну в Україні відповідальна Америка, якій це необхідно для того, аби зробити в нашій країні звалище своїх радіоактивних відходів. Крім того, співачка заявляла, що артистам не варто їздити до солдатів в зону АТО з концертами для підняття духу українських солдатів.

А син вирішив змінити свою долю. «У монастир приїжджала дівчина, художник, яка допомагала мозаїку класти. Її батько, священник, служить у Крутах, що під Ніжином, і він взяв мене дияконом у свою церкву. І Ніжинський єпископ прийняв. Це ще був Московський Патріархат. Після отримання Томосу зразу вийшла постанова міськради про передачу кількох церков громадам ПЦУ. Передали і цю будівлю Православній Церкві України. І я прийшов сюди», — розповів Януарій. У Ніжині разом з єромонахом Софронієм вони винаймають квартиру, котру оплачують батьки Януарія.

«Телевізора нема. Ми користуємося комп’ютером, бо це нам треба. Ми ж працюємо з іконописом. Інформація, спілкування — ми в сучасному світі живемо. Товаришуємо з багатьма друзями. Килими є, доріжки, все в рушниках. І побутова техніка, яка треба. Їсти готуємо на газу, самі. Може, раз на тиждень хтось з бабусь підгодує — принесе їжу. Прибираємо по черзі. Я люблю, коли ідеальна чистота. Але, буває, з будівництва приходиш — і сил вже немає», — розповідає монах.

За його словами, в ПЦУ священники не мають зарплати, більшість заробляють самі. Шиють, таксують, Януарій пише ікони, робить іконостас на замовлення. А церкві допомагають мама та сестра Тоня з чоловіком. Ніна Матвієнко подарувала рeлігійній громаді храму Іоанна Богослова ікону Прeсвятої Богородиці «Ассірійская» (початок 20 ст).

«Сестра Тоня машину віддала в користування («Хонда» 2013 року). Біленька така. Ми мішки з цементом на ній возимо. Вона, звичайно, дамська машинка, але вже про це забула. В кожному монастирі потрібне авто», — зазначає монах.

Ніна Митрофанівна розповіла, що Іван має непростий характер, і коли вже щось вирішив, то обов’язково доведе це до кінця. Проте він ніколи не нехтував думкою батьків, завжди прислухався до їхніх порад. Більше того, Матвієнко пояснила, що син не пішов би проти їхньої волі, тому вони нормально сприйняли таке його рішення й благословили. А ще зазначила, що, можливо, саме через віру та постійні молитви сина у них в сім’ї зараз все добре.

Соломія Калюжко