Росою втер спросоння очі,
Побіг за сонцем новий день.
І якось так, через не хочу,
Йде бідолашний до людей.

І ніби поспіхом, нещиро,
Аби відбути і піти,
Когось кудись відправить з миром,
За кимось випалить мости…

Йому гидкі парадні речі,
Що жадібно жують лохи.
Він, розчарований під вечір,
Змиває з себе всі гріхи.

Йому вже важко догодити,
Чи розсмішити без причин.
І неможливо зупинити
Чи підкупити хоч би чим.

Він вже наївся сліз отрути
І незаслужених образ,
Його хотіли обманути
Уже десятки тисяч раз.

Він стільки чув і стільки бачив,
І вивчив правило одне:
Хтось ним натішиться невдячно,
А хтось навіки прокляне.

Та зранку мовчки, попри все,
Іде, як діти ходять в школу.
І наш шалений світ несе
По цьому замкнутому колу.

Анатолій Жучинський