Історію 30-річної дівчини з одного із сіл на Вінниччині уже декілька тижнів обговорюють не лише у її рідному селі, але й в усіх ОТГ та області. Бо Олю (з етичних міркувань ім’я змінено) усі знали і поважали. Вона була працьовитою і небайдужою до чужого горя, але сама ж від цього постраждала.
Ось що про неї розповідають односельчани:
– Оля з бідової сім’ї. Батько помер від онкології, мама ледь кінці з кінцями зводила, щоб поставити на ноги двох доньок. Дівчина намагалася знайти роботу в райцентрі. Потім поїхала у Вінницю. Але нічого толкового так і знайшла — лише підзаробітки, щоб з голоду не здохнути… А молодій людині не тільки ж хліба і до хліба хочеться. Вона шукала можливості для саморозвитку, але все впиралося у гроші. Можливо, якби кавалер був достойний, який би допоміг стати на ноги, підтримав… Але не трапився їй такий хлопець.
Були стосунки, але Оля щоразу розчаровувалася у своїх обранцях. Не знайшовши щастя на батьківщині, вирішила податися за кордон. З нашого села багато молоді виїхало — то в Польщу, то в Чехію. Напевно, нелегкий труд там у них, але й сюди ще ніхто не повернувся. Зникла й Оля... Мама і сестра мало що про неї розповідали. Але минув час, і в соцмережах вона виставила фото з якимось не дуже молодим чоловіком. Всі вирішили, що це її бойфренд. Запитували про весілля, але Оля не відповідала.
Схоже, й не було ніякого весілля, хоча вона, як і всі дівчата, ще з дитинства в своїй уяві планувала цей особливий день — біла сукня, вельон, багато гостей із квітами і вона в центрі уваги... Але нічого такого не було.
Як потім вияснилося, чоловік Олі був інвалідом і йому ці всі витребеньки були не по кишені. Ми навіть до останнього не знаємо, чи були вони офіційно одружені. Але не штамп у паспорті людей зводить і розводить, живуть люди разом, їм добре — і це головне. Такою думкою й мама Олина тішилася.
Біда прийшла зовсім несподівано. Дзвінок з Польщі перевернув світ найрідніших — старенької неньки і сестри. «Оля померла... Обірвався тромб», — ця звістка шокувала усіх в селі. Люди розуміли, що сім’я бідова, а щоб привезти в Україну домовину — сказали рідним 5 тис. доларів зібрати. Де у них такі гроші... Стали всім селом хто скільки може приносити. А витрати тільки зростали, бо ж на бальзамацію та зберігання тіла ще треба було. І за кожну довідку доплачували.
Майже через два тижні від дня смерті Олю привезли в село. Похорони були страшні... Всі просто ридали, що не стало доброї, привітної, щирої, дуже працьовитої молодої жінки. Ще й материнського щастя не встигла пізнати... Так важко на чужині працювала і там, бідолашна, й померла...
Приїхав на похорони й Олин поляк. Нічого ніхто про нього не знав. Казали лише, що він дуже хворий, має інвалідність. Поховав дружину й поїхав назад. Ні слуху, ні духу про нього.
Чому Оля померла? Що стало причиною? Ці питання турбували не лише рідних, але й усіх односельчан. Бо всі знали, що Оля була здоровою дівчиною, ніколи на серце не скаржилася. Хтось припускав, що від перевтоми той тромб обірвався. Але багато хто не вірив у цю версію.
І через декілька днів подруги її сестри стали говорити, що Оля пожертвувала своїм здоров’ям заради коханого поляка. Кажуть, що у нього були хворі нирки. Він був на гемодіалізі. А Оля чомусь погодилася стати донором і віддати йому свою нирку. Чи за гроші? Чи він її шантажував або погрожував? Ніхто не знає. Рідні не вірять, що вона його так любила, що могла частину себе віддати... Та й за гроші ніколи б не пішла на такий ризикований вчинок, бо планувала ще народжувати, а без нирки про материнство можна було забути...
Як пройшла операція, можна тільки здогадуватися. Очевидними залишаються факти: поляк без проблем подолав тисячі кілометрів туди і назад. А Оля — в сирій землі...
Ринок «чорних трансплантологів» рясніє оголошеннями, де за нирку пропонують 50 тис. євро. Задурили голову шахраї, напевно, і нашій Олі? А скільки таких, як вона? Чи варті ті заробітки за кордоном людського життя, бо, як показує реальність, назад в Україну можна повернутися вже в домовині...
Людмила Поліщук
Від редакції: тема трансплантології зараз стала близькою й для Вінниччини. Наша газета повідомляла про донора з Хмільника. Його серце забилося у 12-річної Маргарити. Нирки пересадили неповнолітнім пацієнтам «ОХМАТДИТ». А печінку — 17-річній дівчині у приватній клініції «Оберіг»... Така сім’я донорів за кордоном отримала б грошову компенсацію. А на «чорному ринку» — сотні тисяч доларів. Але хмільничани не те що винагороди, а навіть розголосу про свій благородний вчинок намагалися уникнути...
А як ви ставитеся до трансплантації? Чи готові заповісти свої органи іншим людям у разі нещасного випадку? Пишіть на нашу електронну адресу: gazeta@33kanal.com
