Такою протоптаною стежиною під читацьким сонцем і крокує сьогодні громадсько-політична газета «Томашпільський вісник»? Проте до методу, який описаний у народному прислів’ї, на нашу думку, редактор «томашпільки» вдався лише нещодавно.
Саме тоді, коли золота рибка в особі райради та адміністрації перебралася в інший акваріум під назвою «Децентралізація». І надходження коштів з районного бюджету на потреби газети раптово припинилися. Процес децентралізації вплинув на всі сфери життя, зокрема й на інформаційну, і редактор районки — досвідчена акула пера Катерина Беріл – раптово стикнулася із фінансовою проблемою — пошук інвестицій для подальшого функціонування видання.
Такі проблеми виникли в багатьох районних газетярів, адже роздержавлення ЗМІ, процес децентралізації, а згодом і вибори 2020 року підбили підсумок їх діяльності як незалежних та самостійних. Проте, якщо керівники сусідніх районних газет за час свого керівництва змогли налагодити співпрацю із органами місцевого самоврядування, приватними підприємцями, депутатами різних рівнів, то Катерина Василівна Беріл, перебуваючи на посаді редактора з 2009 року, налаштувала (ЧОМУСЬ?) свій навігатор зовсім в інший бік. Як нам здалося, зверхності, інтриг і політичних ігор.
Чому її спілкування із керівниками, які їй чимось не подобалися, завершувалося потраплянням в її особистий газетний чорний список? Їхні цілі, досягнення чи плани на майбутнє більше не висвітлювали на шпальтах районки. Так поміж цієї вибірковості загубилися свого часу чимало суспільно значущих фактів соціальних, підприємницьких та законотворчих. Лише кілька років тому, йдучи по лезу ножа децентралізації, усвідомили, що писати треба не лише про поклоніння провладній верхівці, яка фінансує газету, а й про простих людей.
Обличчя районної газети «Томашпільський вісник» знову повернуло свою журналістську справжність часів Василя Стратія, Пилипа Мельника, Івана Любара, Івана Гончарука, які, маючи власну редакторську думку, навіть інколи критичну, завжди відстоювали її і робили це харизматично і не продажно. Невже подавати правду виявилося не вигідно?
Замість того, аби консолідувати свої сили на співпрацю із новоутвореними громадами — Томашпільською та Вапнярською – керівниця газети, здається, вдалася до ультиматумів як вербального характеру, так і судового, зокрема й письмових звернень у прокуратуру. Мовляв, газетним монополістом на теренах колишнього Томашпілля (нині — Тульчинський район) має бути лише газета. На функціонування її за відсутності інших друкованих видань органи місцевого самоврядування й змушені будуть виділяти кошти. Підкріплювалося це навіть телефонними погрозами впливових вінницьких подруг по інформаційній лаві. Проте план із тріском провалився, і тоді редакторка вдалася до інших методів, а вірніше, методи самі знайшли її.
Спонсори популізму були і будуть завжди… А районний часопис, який крокував шляхом комунізму, колективізму під прапором Сталіна (прим. — старі назви газети) переніс чимало потрясінь та навіть стихійних лих з легкої руки керівника, як ми підозрюємо, ступив на шлях «джинси». Саме так сьогодні називають продажні, корумповані ЗМІ, які публікують не факти, а особисті оціночні міркування. І роблять це, напевно, за великі гроші.
На сторінках газети почали час від часу з’являтися редакторські громогласні статті, в яких автор розповідала про найбільших, на її думку, поганців — очільників Томашпільської та Вапнярської громад.
А де належні журналістські розслідування? Щоб, не спираючись лише на наклепи та міркування із недостовірних джерел, «лазити» по чагарниках із не досить благонадійними людьми для пошуку жовтопресної «газетної качки». Без докорів совісті та журналістської етичності, з порушенням всіх можливих журналістських стандартів, недостовірності та наклепництва вішається «інформаційна лапша» на вуха довірливих читачів.
Які там вже статті про простих людей, якщо на брехні заробляти гроші і легше, і простіше?! І це при тому, що редакторка має доступ до всіх сесійних аудіозаписів. А місцеві опозиціонери надають всю інформацію, яку отримують в належні строки за офіційними запитами у Вапнярській та Томашпільській селищних радах. На основі цього подається інформація із особистого ракурсу. Інколи навіть не перевіривши прізвища та імена головних героїв справи. Особливістю цих публікацій є їх розміщення на перших сторінках газети. А вже потім між іншим пишеться про залучення інвестицій в громаду, соціальний захист населення, освітні інновації тощо.
До того ж, навіть вигадали казкові назви своїм персонажам: Томашпільського коронувала як царя, а Вапнярського найменувала паном. На нашу думку, газетна леді родом з Липівки в цій інформаційній лавині прибутковості і збагачення забула про найголовніше — бути справжнім, а не продажним журналістом, який втратив всі ілюзії щодо «Правди» з великої літери «П», а її об’єктивність стала означати протилежне за принципом: «Я завжди правий, а опонент — апріорі дурень». А останнім часом газетярські пристрасті щодо Томашпільського селищного голови притихли. І редактор всіма силами, правдами-неправдами намагається найголовнішим дурнем (напевне, рахує по сумі отриманого гонорару за кожного?) — виставити ним саме вапнярського очільника. Як ті гриби восени, щотижня майорять районні газетні шпальти публікаціями про О.П.Горенюка та про його плани та схеми.
Пані, а Ви не забули часом, що робота ЗМІ полягає лише в тому, щоб висвітлювати і його точку зору, чиюсь позицію. Ваші статті, на нашу думку, про перебіг сесій подаються викривлено, підкріплені маніпуляціями правдивих фактів щодо рішення сесій. А ще несуть повну неправду щодо способу їхнього ухвалення. Статті не відповідають жодним стандартам професійної журналістики і ґрунтуються на бездоказових роздумах автора. І попри наявність в кожній статті прізвища селищного голови, автором публікації не було взято в нього жодних коментарів.
Коли ж бралися коментарі в посадових осіб, наприклад, у в.о. директора Вапнярського спорткомплексу, то робилося це зверхньо, розмова тривала менше 10 хвилин, за які точно неможливо побачити всю картину і ознайомитися із належними документами. Думки та суб’єктивні оцінки в статті про очисні споруди та ситуацію щодо водопостачання у Вапнярській громаді також подаються упереджено. А про обвинувачення щодо іменних земельних схем, де переплутані прізвища й імена дійових осіб, зневажаються прийняття важливих законодавчо-правових документів, годі й говорити.
Ціла серія авторських фейкових статей формату «трохи правди і трохи повної брехні». І змістом, і назвою всі ці статті є прикладом маніпуляції та продажності преси. І мало того, вони формують її негативний образ у читачів, які від неї відмовляються. А найсумніше, що газета, яка відсвяткувала цьогоріч своє 90-річчя, зробила це не в колі друзів та добрих знайомих — газетярів, сількорів, колишніх працівників, техперсоналу, постійних дописувачів, героїв публікацій й всіх, хто свого часу доторкнувся до дзеркала життя Томашпільського району, а тишком-нишком в компанії наближених до редакторки.
Прикро, що за стільки років районка, на нашу думку, не віднайшла собі друзів, які в будь-який момент можуть підкласти плече допомоги. А можливо, з’являлися такі спонсори та партнери, але через чиюсь гордовитість їхня співпраця не вдалася?!
То друкувати матеріали в тому ж дусі газета продовжуватиме й далі. Чому? Відповідь проста: плітки — як фальшиві гроші: порядні люди їх самі не виготовляють, а тільки передають іншим. Зрозуміло, що вибір Вапнярської громади, а також і Томашпільської 25 жовтня 2020 року розгнівав тих, хто хотів вибити гроші брехнею та маніпуляціями, хто сподівався на перемогу, але програв, і тепер через рік затишшя та фейсбучного крику і обливання брудом опоненти взялися до помсти — лишень чужими руками.
А дехто зовсім забув, що журналістика — це не поле бою, а об’єктивне відтворення дійсності. Тож будьте уважні, друзі! Спілкуйтесь зі ЗМІ, запрошуйте ЗМІ! Серед журналістів дуже багато порядних людей — професіоналів, які насправді допомагають людям захищати свої права. Але якщо Ви випадково зустрінетесь з тими, кому гроші важливіші і яким начхати на свою репутацію, то задумайтеся, чи варто з такими мати справу!
Марія ТУБІС, Катерина Мазур, Оксана Конюхова, Михайло Яремчук,
Марія Корнелюк.
Всього більше 100 підписів
