Тут завжди живе бунтарський дух. Тут, у Літині, кожен камінь пам’ятає відчайдушну боротьбу. А вітер свободи і незалежності як ніде пронизливий. Кармалюк. Петлюра. Гальчевський…

На початку двадцятого століття (цей період радянщина намагалася стерти з генетичної пам’яті українців і з історії нашої країни) у тогочасних картотеках ГПУ Яків Гальчевський значився як один із найнебезпечніших ворогів більшовицького режиму. Полюванню на нього і від­стеженню його діяльності надавали особливого значення, бо він один з творців незалежної України. А минулими вихідними за підтримки недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» тут відбувався патріотичний фестиваль «Гальчевський фест», аби у Дмитрівську поминальну суботу вшанувати пам’ять легендарного командувача повстанських сил Правобережної України Якова Гальчевського (отамана Орла) і розповісти землякам про його боротьбу за незалежність та територіальну цілісність України.

Сотник Армії УНР Яків Васильович Гальчевський (отаман Орел, Войнаровський, Правобережець) народився 2 у с. Гута-Літинська (нині с. Малинівка Літинського району Вінницької області) у звичайній селянській родині. І зараз місцеві мешканці згадують отамана Орла з особливим трепетом. Після закінчення двокласної вчительської школи з вересня 1913 року почав учителювати у церковнопарафіяльній школі села Сахни Летичівського повіту.

Про нього говорили як про здібного педагога із доброю перспективою, який прагнув виховувати учнів на засадах українського патріотизму. У травні 1919 р. за дорученням Симона Петлюри став одним з організаторів повстанського руху на Поділлі, відомим як отаман Орел, а згодом – командувач усіх повстанських сил Правобережної України. Його ім'я наводило жах на ворогів, адже він без страху кидався у бої з продзагонами, каральними підрозділами Подільської губернської ЧК, частинами так званого червоного козацтва, дивізіями Котовського та Осадчого, корпусом Примакова, Самарською (башкирською) дивізією.

Але відкрите протистояння — це лише частина великої боротьби. Він почав налагоджувати розвідку і й контррозвідку. Командир повстанців мав своїх агентів та інформаторів у частинах Червоної Армії (навіть на рівні командирів полків та штабів бригад), у ЧК, продкомісіях, серед залізничників, телеграфістів, працівників господарських установ.

За 18 днів Другої світової війни він виявив надзвичайну хоробрість, відзначився у боях проти гітлерівських військ під м. Кутно. Є згадки про те, що був представлений до найвищої нагороди Польщі – ордена «Віртуті мілітарі». Але війна для Польщі швидко закінчилася. А для самого Якова – ще й німецьким полоном. У неволі перебував до січня 1940 року. Після звільнення, за сприяння керівників українського еміграційного уряду, поїхав до дружини на Холмщину. Там став організатором і командиром Грубешівської повітової самооборони. 21 березня 1943 року отаман, який зі зброєю в руках захищав свободу і незалежність як України, так і Польщі, загинув у бою з боївкарями Армії Крайової у с. Пересоловичі Грубешівського повіту Люблінського воєводства.

До Джерела Богородиці на околиці Літина з’їхалися десятки кобзарів,  мистецьких гуртів, патріотів з усієї України.

Один з організаторів фестивалю – Валерій Гладунець розповів:

- «Гальчевський фест» – один з чотирьох, котрий вибрала державна комісія. Ми проводимо його на батьківщині Якова Гальчевського, в місцях, де він проводив свою військово-політичну діяльність. Як на мене, то це перші цеглинки у фундамент такого фестивалю на кшатлт відомого «Бандерштату» у Луцьку чи інших потужних патріотичних фестивалів. Ми запросили народних майстрів зі своїми виробами, багато митців, науковців, краєзнавців. Учасники фестивалю, різні музичні гурти, кобзарі та лірники з'їхалися з Києва, Рівного, Він­ниці.

Найбільше вражали гостей фестивалю патріотичні пісні у виконанні українських гуртів, таких як «ТаРута», «Рутенія», «Полікарп», «Варйон» та інших. Брали за душу думи кобзарів Тараса Компаніченка, Миколи Товкайла, Андрія Ляшука, Святослава Силенка, від­но­влювалися в пам'яті пісні української революції 1917-1921 років.

Тетяна КОНДРАТЬЄВА