Ось що повідомляють наші колеги із «Життєвих обріїв» із Хмільника:
Багато років у селі Сальниці живе Олексій Володимирович Ісаченко – дитина війни, колишній директор Сальницької середньої школи, вчитель вищої категорії, відмінник освіти України, член Національної спілки журналістів, член виконкому сільської ради. Його знають багато поколінь, йому вдячні за його важку працю і незмінний оптимізм. Сьогодні, Олексій Володимирович святкує своє 80-річчя.
Олексій Ісаченко народився 12 листопада 1941 року в селі Буда-Макіївка Смілянського району Черкаської області в простій селянській сім’ї. Батько загинув на війні, коли йому було лише 4 місяці. Після закінчення Макіївської середньої школи вступив на навчання до Корсунь-Шевченківського педучилища. Отримавши диплом, Олексій Ісаченко поїхав у 1964 році за розподілом на Вінниччину. Так він став учителем трудового навчання і креслення у Лознянській середній школі, де пропрацював 18 років. Не відриваючись від роботи, закінчив Черкаський педагогічний інститут, факультет хімії та біології. Про свого вчителя гарними слова відгукуються його колишні учні, адже невпинному почуттю гумору та оптимізму О.В.Ісаченка можна лише позаздрити. Приміром, його колишній учень, а тепер відомий краєзнавець Микола Дорош, так згадує про Олексія Володимировича: «О.В. Ісаченко – людина самодисциплінована і незалежна. Людина, яка поважає чужу думку, але й до своєї теж заставляє прислухатися. І знову згадую своє навчання. Він нас не примушував бездумно «зазубрювати», конспектувати, заучувати сухі поняття. Він навчав не за підручниками. На уроках Олексія Володимировича не було прірви між учителем і учнем. Він постійно спілкувався з нами. Намагався жодного не обійти своєю увагою, звертався до кожного особисто. Урок проводив, як бесіду. Наш клас дуже швидко адаптувався до нового вчителя, і на уроках всі працювали, всі хотіли відповідати. Таких результатів досягає лише справжній професіонал…». Безсумнівно, таких слів достойні лише справжні педагоги – вчителі від Бога.
За сумлінно виконувану роботу і пропагандистську діяльність Олексія Ісаченка було тричі занесено на районну Дошку пошани. Крім своєї основної вчительської праці, він займався й багатьма іншими справами: разом з учнями проводив цікаву краєзнавчу роботу, завдяки чому вони побували в багатьох містах колишнього Радянського Союзу. Дванадцять років Олексій Володимирович був секретарем організації Лознянської середньої школи. З 1970 року – позаштатний кореспондент районної газети. Завдяки своїм невтомності й активності, на сьогодні має понад двісті публікацій на різну тематику. З 1983 року в Олексія Володимировича збільшилось не лише обов’язків, а й відповідальності: його було призначено на посаду директора Сальницької середньої школи, де протягом 16 років він зробив багато для цього навчального закладу. Зокрема, у статті журналіста Миколи Заруби в газеті «Червоний прапор» пишеться про діяльність директора: «Що в школі є добрий господар, це помітно вже на подвір’ї.
З ініціативи директора виріс калиновий гай, комплекс «Пам’ять совісті», де і дерева, і квіти присвячені жертвам голодомору і репресіям, тим, хто не повернувся з Великої Вітчизняної війни чи з Афганської…». Чимало зробив директор і для внутрішнього наповнення класу, і для підвищення професійної кваліфікації вчителів. Працюючи над розвитком школи, тут запрацювали танцювальний, хоровий, духовий, перукарський, радіотехнічний гуртки, а також ремонту взуття та бджільництва. Учні школи могли навчитися їздити на тракторі. Наступним відповідальним кроком у житті Олексія Ісаченка стало обрання його в 2006 році головою первинної організації ветеранів України, де він теж займає активну життєву позицію. Засумлінну працю первинна організація неодноразово займала перше місце в районі серед усіх первинок. Сьогодні, Олексій Володимирович святкує свій ювілей – 80-річний, 47 з яких віддав педагогічній праці. Та попри свій поважний вік він не перестає рухатися, постійно займається справами, адже роботи завжди вистачає.
«33- й» приєднується до привітання. Многая літа
