Відверто дивує рішення сесії обласної ради від 29 жовтня поточного року про 2022-й як Рік Вінниччини. Здається, що цим рішенням посміялись над нашою історією, незалежністю держави, 30-річчя якої ми нещодавно помпезно відзначали.

І у пам’яті визрівають пророчі слова яскравого борця за незалежність України І.Світличного, якого називали табірною совістю. Висловлюючись про націю манкуртів і мовчазних жертв, він писав:

Я винен, браття. Всі ми винні,

Наш гріх судитимуть віки

За беріїв, за Соловки,

За чорні, зганьблені, злочинні,

Перегвалтовані роки…

Вслухаючись у ці пророчі сло-
ва, хочу запитати тих, хто ухвалював це нікчемне рішення: хто є правонаступником колишньої радянської імперії?

І за них же відповім: Російська Федерація, агресор, яка 8-й рік поспіль веде з нами війну, аби примусити Україну до покори, щоб створити нову імперію.

А для чого постановою 4 сесії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 27 лютого 1932 року було створено Вінницьку область, аналогічно — інші області? Для організації хлібозаготівлі. І до чого це призвело? До голодомору 1932-33 років в Україні — геноциду українського народу.

То який ювілей ми маємо відзначати? Адже сьогодні маємо Вінницьку область у незалежній Україні, а не у колишній радянській імперії, до речі, територіально у іншому складі. І відтак відлік маємо вести від її незалежності. За логікою авторів постанови це свято сприятиме зростанню громадської активності та регіонального патріотизму і об’єднанню спільної ідеї любові до рідного краю. Якого саме?

До речі, нагадаю, що серед 26 країн, що визнали голодомор 1932-33 років в Україні геноцидом, Росії немає. То які ж пріоритети будемо вихваляти? Можливо, ті, коли очільники області та НКВС у 1932-37 роках, створюючи так звані «трійки», просили додаткову квоту у 3 тис. осіб у центральних органів влади для розстрілів «ворогів народу»?

Чи, можливо, говоритимемо про невинно замордованих голодом 1 млн 300 тис. (за даними доктора історичних наук, професора Іллі Шульги) жителів області.

Чи відмічатимемо встановлення на Вінниччині «чорних дощок», аби голодні жителі не могли виїхати з своїх сіл, аби знайти хліб? Таких було понад 400 українських сіл, 44 колгоспи та 42 села, усі села Брацлавського, Липовецького, Любарського, Немирівського, Станіславчицького, Чуднівського, Хмельницького, Тульчинського районів — у нашій області.

Чи пригадаємо факти канібалізму? Чи говоритимемо про те, що середній вік чоловіків в українському селі у 30-ті роки досягав 8 років, жінок — 10. Варто також нагадати, що, за підрахунками фахівців, від голоду, хвороб та репресій у 30-ті роки загинуло близько 15 млн жителів України, більшість з яких належали до активних, працездатних і завзятих прошарків сільського населення.

Чи відзначатимемо 90-річчя прийняття закону про «п’ять колосків», за яким було засуджено понад 20 тис. осіб? Всього у 1932 році за зрив хлібозаготівлі було репресовано понад 65 тис. осіб, з них майже 20 тис. розстріляно.

Тож, приймаючи такі рішення,
хоча б познайомились з Національною книгою пам’яті, де по Вінницькій області, до речі, вміщено дослідницький мартиролог невинно замордованих голодом жителів області. Можливо, це для них замість пам’ятних колосків з свічечкою будуть за наші кошти виготовлятись значки «Вінниччина – 90».

Дивує те, що є ювілейні дати: 100-річчя другого зимового походу, коли у поселенні Базар більшовиками було розстріляно 360 українських вояків, які відмовились перейти на бік Червоної Армії. Серед них, до речі, третина з нашої Ямпільщини. Але чи їм до цього, коли вони не брали участі у традиційних щорічних Стусівських читаннях, коли під час святкування 30-річчя відновлення незалежності України не поклали жодної квітки до меморіальних дощок перебування у Вінниці уряду УНР та члену цього уряду Д.Марковичу (зате Ю. Пілсудському — дві корзини у тональності польського стягу), не провели святкових заходів до 100–річчя перебування уряду УНР у Вінниці (перебував тричі), перейменували парк іменем М. Леонтовича, однак залишили пам’ятник українофобу М.Горькому, який вихваляв сталінські Соловки, замінили зупинку І. Франка на «Ліверпуль», ніби ансамбль «Бітлз» перебував у Вінниці, у місті масово зникають українські назви…

І виходить, що все це з ініціативи влади...

Як писав наш великий геній
Т. Шевченко: «Ми серцем голі догола». Його слова підтверджує І. Світличний:

В тюрмі, за гратами, в неволі

Мені приснилася… тюрма,

Але не ця,

Ні, грат нема,

Ні варти, І всього доволі,

І світ – ідилія сама,

І люди – стовпище моголів

З кокардами, а серцем голі:

Кричать, а мова в них німа,

Полуда очі заступила,

На світ їм глянути несила,

Все ждуть… початку чи кінця?

Відпущення гріхів чи страти?

І гупають об ребра–грати

Безвинно – заячі серця.

Отож думаймо, подоляни, що святкувати і кого обирати, аби нас всякі псевдопатріоти не заводили на манівці.

Володимир Лазаренко,
кавалер ордена Данила Галицького, член правління Вінницької обласної організації НСЖУ