Серіал «Покоївка» нині в хітах по всьому світу, бо після сенсаційно-кривавої «Гри у кальмара» ця жіноча історія захопила увагу мільйонів глядачів найбільшого в світі «домашнього кінотеатру». І приносить мільйони доларів прибутків цьому американському провайду медійних послуг та продюсерській компанії «Нетфлікс».
А тут відома вінницька письмениця та сценаристка Наталка Доляк знайшла у «Покоївці» явні перегуки із своїми двома романами про заробітчанську долю. І вже написала листи до «Нетфлікс», в яких вимагає пояснень щодо цих «дивних збігів» із її особистою історією життя «в наймах» по закордонах…
— Подивилась вчора серіал «Покоївка» від «Нетфліксу». Дуже сподобалось. Але я зараз не про нього, а про себе. При перегляді мене не покидала думка, що хтось там у них надихнувся моїми історіями, які викладені в романах «Заплакана Європа» (оригінальна назва «Біженка») та «Гастарбайтерки». Не смійтесь і не кажіть, що я занадто самовпевнена. Не наполягаю ні в якому разі, що вони сперли мої історії. Кажу, що вони могли надихнути американських чи європейських сценаристів. Бо: емоційне знущання, «дільожка» дитини, героїня-дурепа, пальнуті родичі з одного мого роману і героїня-прибиральниця, яка розповідає про будинки і їхніх мешканців — з другого роману. І це прекрасно, що такі історії оживають. Але виникає питання — чому в Україні нікому не цікаві такі історії? А може, цікаві — кажу я собі! — розповіла Наталка Доляк в своєму ексклюзивному інтерв’ю «33-му каналу».
— Просто люди, дотичні до кіно, не знають, що в мене вони є? Тут, у ФБ, в моїх друзях, сподіваюсь, є люди, які працюють на кіновиробництві, і, можливо, хтось десь комусь щось скаже і якийсь продюсер чи режисер захочуть втілити мої тру-сторі або хоча б одну з них. З огляду на те, що зараз ми всі переосмислюємо наші 90-ті, думаю, цікавою виявиться розповідь про дурненьку дівчину, яка бігла спочатку з Союзу, плекаючи рожеві мрії, а тоді від чоловіка, долаючи безліч перешкод і при цьому карбуючи власний характер. Ну, якось так. (Хто про що, а я про себе).
— Наталко, невже «Нетфлікс» тебе «обікрав», бо ти в «Покоївці» фактично побачила «переспів» своїх творів?
— Я дивлюсь все свіже кіно як в Україні, так і за кордоном. Всю «Покоївку» я передивилась на одному диханні та водночас справді впіймала себе на думці, що це ж писала я… Але мене не обікрали, це точно! Бо довести таке вкрай важко… І в серіалі історія схожа, а по суті вона дещо інша… Але перегуки, звичайно, є! Тому є відчуття не «крадіжки», а чіткого моніторингу моїх творів для черпання ідей. Маю право так казати, бо в «Заплаканій Європі» та «Гастарбайтерках» я описала власні історії свого життя, емоції, переживання та боротьбу із обставинами… Тому я передала в своїх романах фактично документальні спогади про заробітчанські події із свого життя. І сплутати їх із чимось чужим, повірте мені, неможливо…
– Але ж ти писала «Заплакану Європу» та «Гастарбайтеркок» ще 10 років тому? І лише тепер вони потрапили на екран в Америці?
– Знаєш, тоді українське кіно було в жахливій ямі. І такі історії ніяк не зацікавили тодішніх кіновиробників та продюсерів. Хоча мої друзі після почутих відвертостей від Наталки Доляк казали мені: «О, це круто! Таке вартує на кіно…» Нині ситуація дещо змінилась, у нас знімають класне кіно. Але автору потрібно весь час стукати в двері та доносити інформацію, що є така цікава історія та вже готовий сценарій. Бо я колись сама склала ручки і наївно чекала, що мені хтось зателефонує і сам запропонує екранізувати мій роман. Ні… Так це не працює! Бо мої книги явно хтось уважно прочитав, зробив нотатки, і тепер я зустрічаю власну історію заробітчанства в серіалі від «Нетфлікс»… Це приємно, що книги Доляк читають! І, звісно, образливо, що таке кіно знімають за океаном. Бо в мене давно, із 2012-го року, є адаптований та перекладений на англійську кіносценарій по моїй «Біженці», який отримав ІІ премію на конкурсі «Коронація слова». І я була впевнена тоді та тепер, що цей сценарій втілиться у кіно, на 100%... Бо зараз він на часі! Адже мільйони українців нині на заробітках по всьому світу… І ми хочемо знати, як це все починалось в 90-х, що переживали ці жінки, які тікали від насильства, безгрошів’я із розваленої країни.
– Але ж у «Покоївці» мова йде не про біженку і гастарбайтерку?
– Це класний серіал, чудова гра акторів та надзвичайні емоції, що є досить нетиповим для сучасної Америки. Тому це наша історія про українку, яка їде за кордон, ходить по різних будинках, прибирає там і переказує через власне бачення життя цих людей… Це все мої особисті емоції, коли я за кордоном вимушена була прибирати чужі помешкання… І потім це все описала в своїх книгах. Лише тепер розумію, що варто додати в книги більше емоційних переживань, цього б’юзу. Бо в «Покоївці» це червона нитка, а я більше писала про побут.
– Ти будеш судитись із «Нетфлікс»? Може, цей серіал таки переписали із книги із автографом Наталки Доляк із Вінниці?
– Судитись не буду, бо авторські права в Україні фактично не захищені. Тому я радію, що мої книги читають… Навіть піратські копії моїх романів в Інтернеті, бо всі паперові примірники давно розпродані.
І навіть тоді, коли в серіалі «Чорнобиль» на НВО відомий український драматург впізнав свою сцену, «здерту» на 99%, і намагався щось зробити, то в нього нічого не вийшло. Тому я пишу нові книги і сподіваюсь, що вони стануть серіалами чи кінострічкою. Зокрема вже майже готові два моїх легких детективних романи, де головна героїня — жінка-слідча – розплутує цікаві злочини. Я розумію, що насправді оригінальних ідей у літературі та сценаріях досить мало… Мені шкода не мільйонного гонорару за «Покоївку», а жаль, що ми зняли це не перші… Бо заробітчани-жінки — це все наше, рідне, болюче та знайоме... А знімає цей жіночий біль, сльози та переживання Америка для нас. Тому читайте і дивіться кіно… Бо я пишу про себе і ще мільйони жінок, які це все пережили, перетерпіли і зробили самі себе – від прибиральниці до письменниці.
Роман КОВАЛЬСЬКИЙ
