Тільки наприкінці двадцятого століття про Бушу раптом заговорили на повен голос. До того це було звичайне подільське село, яких сотні на Вінниччині.
Ніхто не згадував про те, що кілька століть тому тут було ціле місто зі своїм минулим і історією, котра згодом вразила увесь світ і знайшла відображення у творі Михайла Старицького «Облога Буші».
Саме у ці листопадові дні у мальовничому селі на Поділлі відбувалися драматичні події — оборона козацької фортеці від військ Речі Посполитої.
Буша виникла на місці селища Кузьминці і колись належала Бушинським. З 1629 року селище викупив Томаш Замойський. Тоді Буша мала 360 осель, сім церков і статус міста. Це було досить велике місто Брацлавського Подністров’я. Після початку Хмельниччини поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. Наприклад, у березні 1654 року під стінами Буші був розбитий 3000-й польський загін. Але найтрагічніші події сталися у Бушанському замку через пів року.
У листопаді під Бушу підійшли війська Станіслава Ревери Потоцького і Стефана Чарнецького і взяли замок в облогу. Коронним жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги. Замок майже перейшов у їхні руки. Але тут на захист стала дружина козацького сотника Тараса Зависного Олена Зависна. За іншими історичними документами — Мар’яна, в дівоцтві Гавратенко. Коли її чоловіка вбили, вона, взявши на руки свого малолітнього сина, увечері завела натовп ворогів у вежу і сіла на порохову діжку, висадивши себе в повітря разом з ними. Помста розлюченої жінки своїм ворогам була в прямому сенсі вибуховою!
Місто горіло цілу ніч. А в печері навпроти замку заховалося ще 70 захисників. Але врятуватися їм не вдалося, їхню криївку видали. Целяріус, намагаючись вигнати звідти людей, перегородив струмок і пустив воду в печеру. Ніхто не вийшов, всі там загинули. Але події не закінчились руйнацією замку. Розгнівані поляки знищили усе місто – вбили 16 тисяч мешканців, а будинки спалили. Після того Буша вже ніколи не була містом – лише селом. Від замку залишились лише руїни та підземні ходи, а від захисників замку – великий козацький цвинтар. Оборона Буші затримала наступ війська Речі Посполитої, який було зупинено на початок 1655 року.
Два десятиліття по тому агент французької розвідки Ульріх фон Вердум писав про замкову гору в Буші: «На цій маківці стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки… Після того через кілька років татари забрали в полон всіх мешканців, і в наш час тут лише руїни міста, чотири хати, млин, та зруйнована церква…» Дотепер у центрі теперішнього села Буша ще зберігаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи.
А згодом Буша стала туристичною перлиною Вінниччини. Бо, крім мальовничої природи, унікального доісторичного барельєфа скельного храму, котрий у 1824 році віднайшов місцевий поміщик Ромуальд Овсяний, тут похована ще й досі не зовсім досліджена сторінка нашої історії.
Соломія КАЛЮЖКО
