– Друзі, сьогодні 164 роки від дня народження Миколи Садовського (справж. – Тобілевич; 1856-1933), українського актора і режисера, одного з корифеїв українського театру., – пише у соцмережі на «Цікавій Вінниці» Зоя Кузьменко. – В історії української культури важко знайти сім’ю, яка б дала одночасно таке сузір’я талантів, як скромна хутірська сім’я Тобілевичів. Четверо з шести дітей Тобілевичів пов’язали власне життя з українським театром: драматург і актор Іван Карпенко-Карий, актори Микола Садовський та Панас Саксаганський, їхня сестра, відома актриса Марія Садовська-Барілотті.

Найдіяльнішим серед Тобілевичів був Микола Садовський. Він народився в с. Кам’яно-Косуватому на Херсонщині. Батько Карпо Адамович походив із зубожілих дворян, служив прикажчиком у панських маєтках. Мати Євдокія Зіновіївна була кріпачкою, яку викупив з неволі Карпо Тобілевич. Вона мала чудове ліричне сопрано, і діти чимало пісень чули саме в її виконанні.

«Університети» почалися для Миколи в 1864 році з Бобринецької повітової школи, потім були гімназія в Херсоні, Єлисаветградське реальне училище. З Бобринця бере початок дружби з Марком Кропивницьким, який часто заходив до родини Івана Карпенка-Карого, де мешкав і Микола Садовський. Вони втрьох утворювали музичне тріо, де Микола грав на віолончелі.

У 1877 році розпочалася війна з Туреччиною, і Микола пішов добровольцем на фронт. Брав участь в обороні Шипки, дійшов до Константинополя, був нагороджений Георгіївським хрестом. З війни повернувся унтер-офіцером, служив у Бендерах (Бессарабія).

Без театру Садовський жити не міг, тому організував при офіцерському зібранні драматичний гурток, де й зустрівся з дружиною артилериста Марією Адасовською-Хлистовою, що пізніше взяла собі сценічне прізвище Заньковецька. Відтоді почалася історія їхньої співпраці, а також кохання – пристрасного, часом драматичного. Заньковецька була однолюбом, а Микола Садовський любив «стрибати в гречку». Потім були сцени, сльози, сварки, вмовляння, Микола Карпович падав на коліна і запевняв Марію, що «…я крім тебе, кицюню, нікого не кохаю». Так траплялося безліч разів, аж поки обоє остаточно не зрозуміли, що ліпше жити порізно.

У 1882 році Кропивницький створив свою трупу, актором якої був Садовський, а роком пізніше Садовський стає директором, а Кропивницький – головним режисером. В українському репертуарі Садовський дебютував в ролі Миколи в «Наталці Полтавці». А загалом українському театрові Микола Садовський віддав сорок років життя, зігравши за цей час кількасот ролей. Довелося мандрувати по широких просторах від Балтики до Каспію, від Варшави і аж за Урал. У 1905 році Садовський очолює театр в Галичині, а в 1907 створює в Києві постійний український театр, що проіснував 14 років. У 1921-1923 роках Садовський жив за кордоном, у Празі, куди емігрував разом з армією Петлюри. Тільки завдяки клопотанню Гната Юри та Олексія Ватулі йому вдалося одержати дозвіл на повернення в Україну.

В 73 роки він знявся у фільмі «Останній лоцман» (1929). Знімався без дублера. Коли пірнув у холодні дніпровські хвилі, всі завмерли. Випірнувши, дід закричав: «Та знімайте ж, чорт би вас забрав!» (Микола Карпович взагалі був дотепником, за словом у кишеню не ліз).

Оцінюючи акторську діяльність Садовського, Людмила Старицька-Черняхівська писала: «Як артист Садовський глибоко національний український талант. Краса його – народність його. Кожний художник-маляр має свій колорит, і той колорит надає відому красу і оригінальність його творові. Такий колоритний артист і Садовський. По силі драматичної передачі психології людини, по колоритності гри він має мало собі рівних серед артистів російських. Це чисто український національний театр».