У лікарні починають формувати списки людей, котрим необхідна трансплантація нирки. Понад 160 пацієнтів може бути в черзі на трансплантацію.
На цю операцію лікарня отримала 800 000 грн. За гроші, котрі Україна платила б Білорусі 70 000 доларів, у Вінниці можна провести 4 таких операції.
Передноворічне диво — трансплантація нирки – вперше відбулася у хірургічному центрі обласної лікарні ім. Пирогова.
Вже на католицьке Різдво маму Галину та сина Артема Бойків лікарі випишуть додому. І це справді ще одне передноворічне і різдвяне диво, яке сталося на Вінниччині у ці дні. Вінницькі хірурги провели першу трансплантацію нирки пацієнтові від родича — від матері до сина. Все відбулося на базі Вінницької обласної клінічної лікарні імені Миколи Пирогова. Трансплантація проведена двома операціями. Одна – це забір органу. Тривала вона півтори години. Ще 1 годину 45 хвилин — сама трансплантація. Минулося без ускладнень, пацієнти почувалися непогано і навіть через півтори доби після операції Галина Іванівна знайшла в собі сили дати перше інтерв’ю.
«Я все життя мріяла допомогти своєму сину жити повноцінним життям. Ця мрія збулась. Я дякую лікарям. Я дуже рада, що це сталось. Я дуже рада, що це відбулось в нас тут, у Вінниці, що не треба було нікуди їхати» — сказала вона на камеру. А вінницькі хірурги ще більше тижня дуже дбайливо оберігали їх обох і від інфекцій, і від ускладнень. Бо кожна операція — це ризик.
До проведення цієї операції ми готувалися не один рік. Наші хірурги їздили на курси. І ось початок покладений. Дякуємо за довіру МОЗ, що обрав нашу лікарню як базову для реалізації пілотного проєкту зі створення центрів трансплантології в Україні. Окрім Вінницької, до нього увійшли ще п’ять областей. Ми вже підписали контракт на продовження трансплантологічних операцій на наступний рік, — розповідає головний лікар обласної лікарні ім. Пирогова Олександр Жупанов.
— У нашій країні цей напрямок не розвинений. Тому люди стають у чергу. У кого є гроші — їдуть за кордон. Раніше їздили до Білорусі, де нирку можна було отримати за 70 тисяч доларів. Але тепер Білорусь закрита, тому будемо розвиватися самостійно. Це тільки перший етап. У нашому штаті є хірурги, котрі працюють в Інституті Амосова, і ми готові навіть до пересадки серця. Ми співпрацюємо з колегами провідних столичних інститутів, вони передають нам свій досвід.
Олег Капшук, завідувач Клінічним високоспеціалізованим урологічним центром з відділу трансплантації органів, щойно завершив розмови з сім'єю ще одного пацієнта, котрому необхідна трансплантація нирки. А про свою «першу ластівку» розповідає так:
- Наші пацієнти зараз вже в одній палаті. Раніше були в різних, ми дуже переживали, щоб не занести якусь інфекцію. Зараз вони почуваються добре. Маму навіть можна виписувати додому хоч сьогодні. Артем теж почувається непогано. У нашого пацієнта була тривала хвороба, яка призвела до хронічної ниркової недостатності. Він тривалий час спостерігався нефрологами. Але функції нирок стрімко знижувалися і підійшли до критичних показників, нирки не забезпечували нормальну життєдіяльність організму. Тому стало питання про вибір ниркозамісної терапії. Далі у пацієнта було кілька перспектив: гемодіаліз — штучна нирка, котра очищує кров, перитонеальний діаліз або трансплантація нирки. Хронічний гемодіаліз — це постійна прив'язаність до центру, адже очищувати кров потрібно тричі на тиждень. І процедура ця займає кілька годин, плюс черга... В області, крім Вінниці, ще маємо центри гемодіалізу у Немирові, Могилеві-Подільському, щоб бути ближчими до пацієнтів. Уявіть собі якість життя цих пацієнтів і додаткові витрати на дорогу. Спланувати поїздку кудись трохи далі до родичів — це ще той квест! Їм потрібно узгоджувати свій час з центром гемодіалізу там, куди їде. Про закордонні поїздки взагалі мовчу, там ще більше проблем. А трансплантація, особливо для молодих людей, це справді вихід і найефективніший метод лікування у світі. Україна почала пілотні проєкти у медичних закладах відносно недавно. Для цього потрібно було показати свою матеріально-технічну базу і спеціалістів. І тоді держава за певним тарифом оплачує послугу трансплантації будь-якого органу. Ми включилися у цей проєкт півтора року тому. Ретельно готувалися, проходили навчання. І ось відбулася перша в нашій області трансплантація нирки від матері до сина.
Після операції мама отримає статус інваліда і соціальну допомогу від держави. Артему вона врятувала життя і віримо, що з ним теж буде все добре. В команду я підбирав людей за покликом серця, тих, хто справді дуже хотів спробувати свої знання. Всі лікарі показали себе з найкращого боку, бо працювали за переконанням — щиро допомогти людині. Перед цим ми брали участь у подібних операціях в Україні: у Черкасах, Львові, Запоріжжі. Я спілкувався з трансплантологами по усьому світу, зокрема з колегою-земляком з Данії. А потім держава дійшла у своєму розумінні, що треба запроваджувати трансплантацію і у нас. Якось став випадково знайомитися з людьми, у котрих органи пересаджені. Вони мені розповідали про життя «до» і «після» трансплантації. Тоді розумієш ціну питання. Бо «до» — це важко бути увесь час залежним від гемодіалізу, а «після» — це тільки таблетки і повна свобода дій.
Прикро, що раніше наші земляки платили шалені гроші за трансплантацію закордонним клінікам. Останні десять років за ці трансплантації платила держава Україна. Більше 400 хворих українців на рік оперувалося в Білорусі. Ця країна, до слова, за короткий проміжок часу увійшла до ТОП-10 найбільш трансплантуючих країн світу за рахунок державних програм. А лідером з трансплантації нирок стала Іспанія. Українці були в листках очікування, бо в першу чергу операції проводили своїм громадянам, а вже потім іноземцям... Наразі в МОЗ передбачені гроші на проведення трансплантації. Тарифи опубліковані на сайті. На цю операцію наша лікарня отримала понад 800 тисяч гривень. А за ті гроші, котрі Україна платила Білорусі за одну трансплантацію нирки, в нас можна провести чотири таких операції.
Палата №8. Лікарняна суворість, стерильний блиск, ліки на тумбочці. Домашнього затишку додає хіба що телевізор. Галина Бойко та Артем до такої загальної уваги і лікарів, і журналістів не звикли. Трохи відійшовши від операції, вони розповідають свою історію «до» і «після».
- Це була вроджена хвороба. Спочатку нирки справлялися, але коли став старший — навантаження збільшилося. Наприкінці цього літа Артему стало зовсім погано. Ми потрапили до лікарні. Ось тут нам і розповіли про можливість пересадки нирки. Ми вчепилися за цю пропозицію, як потопельник за соломинку. А ще — вся операція була безкоштовною. Думаю, що будь-яка мама для своєї дитини зробить такий подарунок. А обстеження проходив і батько. Найкраща сумісність виявилася з мамою. Я на три місяці закинула все: сім'ю, і роботу в пекарні у «Гроші» і разом з Артемом почали боротьбу за життя. Батько Олександр та старший брат Олег підтримують нас обох. Мені вже краще, Артем ще потребує лікарського спостереження, бо всі переживають, щоб нирка прижилася. Ми думали, що операція триватиме дуже довго, але тут такі гарні фахівці, що все минуло дуже швидко. А перед цим три місяці наш лікар Олексій Кедик мало не за руку водив нас на обстеження. Став нам як родич! Щиро дякуємо нашим лікарям, які врятували нас. А про плани на майбутнє скажемо просто: Артем після лікарні найбільше мріє повернутися на роботу в «Укрпошту», де працював раніше. А для мене найголовніше, щоб усі були здорові.
- Пацієнти вже готуються до виписки. Залишилося тільки шви зняти. Зараз йде підбір необхідних препаратів для Артема, на котрих він вже буде все життя, — розповідає лікар Олексій Кедик. — Маму ми б вже могли виписати додому. Але їм удвох веселіше, тому додому підуть разом.
Ось вам ще одне передноворічне диво. Мріємо і віримо, що у новому році ми всі будемо здорові.
Тетяна КОНДРАТЬЄВА
