Тому цей монолог не мій, а кожного з нас, мільйонів українців, хто переживає чи не найтривожніше Різдво життя…

Бо що мала б робити Україна, на мій розум офіцера запасу спецвійськ і журналістки, яка бачила власними очима самопожертви України в ім’я миру. Вислуховувала біль українських офіцерів 43-ї Ракетної армії, штаб якої розміщувався у Вінниці. Чому і хто і взамін чого віддавав 3-й у світі ядерний потенціал України?

10 січня 1994 року Україна оголосила про відмову від ядерної зброї в обмін на гарантії територіальної та економічної цілісності ядерних держав: США, Росії, Великобританії. До них пізніше приєдналися Франція та Китай.

Нагадаємо: на території України було розміщено 176 міжконтинентальних балістичних ракет, 44 важких бомбардувальники. Вони було оснащені 1236 ядерними крилатими ракетами. Від 2156 стратегічних та 4200 тактичних ядерних боєголовки. Дальність цих ракет була до 10000 км.

За висновками комісії експертів ВР, ми віддали ядерний потенціал на суму приблизно у 530 млрд доларів. Жодна із країн до цього і після цього не пішла на такий безпрецедентний крок в ім’я миру на Землі.

І тепер за це я, мільйони українців мають жити із приставленим Україні одним із гарантів — Росією – пістолетом до скроні?

Я, як і мільйони українців, дякую, що в президента США в ці дні, інших європейських очіль­ників не заплановані «катання на лижах», довжелезні відпустки, як в нардепів ВР України, а турбота про Україну, біля кордонів якої 175000 вояків окупанта. Я не вірю в «убаюкування», що цих військ недостатньо, щоб напасти. Бо кожен вій­ськовий знає, що логістика може підтягнути їх за 10 днів…

І тому ми розуміємо, що єдиний вихід – Будапештський меморандум, який підписала і Росія про гарантію територіальної цілісності і кордонів. І ядерні держави, а не тільки «мінські формати» мають сідати за стіл перемовин і вимагати дотримання слова саме в цьому форматі. Зрозуміло, що з Україною.

І я вам, мільйонам українців і мільярдам чесних людей, хочу розповісти історію, коли ми, журналісти, були свідками ще тієї України, коли у нас був третій у світі ядерний потенціал. Коли Україна була за скупченням ядерних боєголовок, розміщених у ній, навіть не третьою – другою ядерною територією, як у Вольті.

Це у нашому місті Вінниці була 43 Ракетна армія, куди входили всі частини і підрозділи цієї надсильної армії. А це 10 дивізій із професійними спеціалістами, солдатами та офіцерами. Це у нашому місті Вінниці було підприємство «Струм», яке, під гарантії президентів найсильніших ядерних держав світу, знищувало публічно всі ракети та заливало бетоном підземні ядерні міста. Це у нашому місті досі живе Командувач армії та його підлеглі, які, знищивши всі ракети під гарантії ваших держав, розпустили одну із найсильніших у світі армію і її весь особовий склад, середній вік яких був 37 років.

Знищення кожної ракети фіксували міжнародні спостерігачі. Ми виїздили на ці показові знищення, як нам тоді обіцяли – «во ім’я миру і безпеки світу», як і нашої безпеки… Виходить, небезпеки?

Ми бачили не раз під час заливання бетоном ядерних шахт не лише міжнародних спостерігачів, але й сенаторів США. Вони там же підходили до преси і вихваляли такий безпрецедентний крок України. Говорили, що вони гарантують нам мир і спокій, «ядерну парасольку» своїх держав в обмін на здану нашу.

Це в українському Дніпропетровську українськими інженерами і робітниками вироблялися надзвукова ядерна ракета «Сатана» (МБР Р-36), «Воєвода»… Так, ті самі, які сотні разів могли знищити світ. І їх могли б виробляти в Україні далі. Рівних по виробництву ядерних ракет на той час було небагато у світі. І хто б нам хоч пальцем пригрозив?

Поряд із нами в полях Хмельницької, Вінницької, інших областей стояли цілі підземні ядерні міста, де були розміщені ракети середньої і великої дальності. Так, ті самі, які могли долетіти за хвилини до ваших країн, європейських і американських міст і сіл.

А ще у нас є одні із найбільших у світі запасів розроблених копалин уранових руд у Кіровоградській області. Самі розумієте, замкнений цикл.

Але ми відмовились і жодного разу не порушили обіцяний без’ядерний статус. Не залишили жодної ядерної зброї, навіть оборонного характеру. Хоча йшли розмови залишити все-таки 46 ядерних ракет для оборони. Але нас “дожали” обіцянками...

І ми, молода і свободолюбива Україна, орієнтована на демократичні цінності, повірила гарантіям ядерних держав.

То чому сьогодні, за 8 років війни, ще жодного разу не збирався цей Будапештський формат перемовників-гарантів? Чому ніхто не запитує, чому агресор 8 років веде війну і вже давно анексував наш Крим! На нього ж також поширювались гарантії!

Ну, припустимо, що нас хитро «розвели»… Але як далі світові інститути ООН, ОБСЄ, інші будуть говорити з країнами і гарантувати їм такий же без’ядерний статус в обмін на розброєння, як обіцяли нам… А якщо ні, то куди заведе світ, Землю ядерна зима? Ви її чекаєте?

Коли ворог приставляє до скроні пістолет, який мав би бути гарантом, то він вже не гарант, а злочинець… І з його рук треба виривати жертву! Рятувати її! І врятована Україна демократичним світом віддячить йому сторицею. Бо це в Україні – найродючіша у світі земля. А це порятунок від голоду сотень держав… І це – найбільша за територією держава в Європі. У нас другі у світі запаси руди. А це весь метал… І сюди ви зможете вкладати свої інвестиції, використовувати нашу робочу силу! Наша армія доповнить і укріпить вашу армію. Ми розуміємо, що у нас були, є і ще будуть недолугі керівники, які десь щось і не так роблять. Але ми молода держава, ще будемо вчитись!

Ми не хочемо у вас брати! Наш народ уміє виробляти, працювати, давати! Бо саме Україна була найбагатшою і найсамодостатнішою у світі республікою. Це у нас серед 15 республік був найбільший ВВП на душу населення, це у нас була найрозвинутіша в Європі (після Франції) машинобудівна галузь. Тому і йде така смертоносна боротьба…

Ми зможемо, ми подолаємо. Але після безпрецедентної пожертви залишати наодинці облапошену і обмануту Україну із «пістолетом біля скроні найбільшої у світі ядерної держави», кидати її у смертоносну війну, нищити сотні тисяч, погодьтесь – це не по-європейськи… Україну врятує вступ до НАТО. На жаль, альтернативи сьогодні немає.

Тетяна Редько,
заслужений журналіст України