Він на той час вже був в опозиції до Порошенка і теж міг би скласти йому політичну конкуренцію. І, якби Міхо вже не сидів у грузинській в’язниці, знову ж таки, й через прикордонний конфлікт, він цілком справедливо міг би сказати Петру Олексійовичу словами вовка із популярного мультфільму: «А помнишь, как ты меня гонял?» Допускаю, що досвідчений політик Порошенко міг би відповісти, що за одного битого двох небитих дають.

От і виникає запитання: «Чому майже кожному українському високопосадовцю обов’язково потрібно бути БИТИМ?» Тому, що держава після третього президента остаточно перетворилася на бандитське угруповання. Відшліфував цю квазісуспільну систему «проффесор» Янукович, який нині позивається до суду про відновлення його на посаді президента. При ньому три гілки влади перетворились на синдикати з «кування бабла» для кількох родин, що займали найвищі посади. І вся державна машина була цьому підпорядкована. І, за аналогією, розбірки за поділ фінансових потоків відбувалися в бандитському стилі. Одним вибивали зуби, якщо не хотіли поступатися бізнесом, іншим придумували вироки суду з тривалою відсидкою. А декого доручали кілерам…

Ось такий спадок отримав п’ятий президент після Революції гідності. З одного боку, над ним тяжіли вимоги майданівців, а з іншого – великий досвід успішного існування в системі, вибудуваній попередником. Він і так щодня розривався між обов’язком і спокусою. Але, як той казав, усі ми люди. І часом піддаємося спокусі… І попри всі правильні вчинки для утвердження України, а це і відроджена армія, і Томос, державна мова, саме спокуса не пустила Петра Олексійовича на другий президентський термін.

І саме великий досвід існування політика Порошенка в системі координат Януковича не дозволив йому, президенту, побороти на державному рівні українську корупцію. Не знаю, чи він її очолив, але те, що разом з посадою він її передав шостому президенту – це уже факт. І так само, як свого часу п'ятий прибирав з дороги всіх, хто став йому заважати, так само й шостий намагається зачищати конкурентів. Хоча, можливо, його руками це роблять ображені колись Порохом олігархи. А ще простіше – йде традиційний в системі «бандитських понятій» перерозподіл фінансових потоків. Певно, для цього й повертають на високі державні посади ексрегіоналів.

На жаль, українська ментальність – терплячість в очікуванні доброго гетьмана, вчергове ставить під загрозу нашу незалежність, бо кожен внутрішній соціальний конфлікт лише на руку потенційному зовнішньому ворогу – російському агресору. Зараз у багатьох українських політиків, серед яких і експрем’єр Володимир Гройсман, виникає запитання: чому на тлі можливого масштабного російського вторгнення українська влада провокує чергове громадянське невдоволення, переслідуючи Порошенка? Сьогодні набагато актуальніше об’єднати всі сили навколо захисту країни.

Важко сказати, які уроки засвоять наші високопосадовці із цих тривожних подій, і чи стануть биті справжніми патріотами України, але очевидно одне – систему державної влади необхідно міняти. Влада більше не може залишатися найприбутковішим бізнесом, що передається у спадок. Держава більше не може жити за принципом: своїм — все, а чужим – закон, та де тут мій інтерес. Державою не може управляти одна людина, особливо, коли вона не може управляти державою, а є маріонеткою олігархів, бо від того страждає народ. Не показна, а реально правова держава може стати запорукою того, що у кожного наступного українського високопосадовця не буде «Свого рейсу з Варшави». І що громадяни будуть впевнені в успішному майбутньому своєї країни. Сьогодні це в однаковій мірі стосується і Порошенка, і Зеленського, і кожного українця.

Анатолій Жучинський,
Заслужений журналіст України