Із Сергієм ми розпочинали свій творчий шлях у Вінницькій обласній газеті. Тепер він відомий український журналіст і письменник.

Тому успіх фільму «Магда», книги, в якій неймовірна і реальна історія його роду із Каришкова, що у Барському районі, який так несподівано поєднався із німцями завдяки його прабабусі Магді, особливо радує нас.

Напевно, вже з погляду Всесвіту, де вже поєдналась безневинна полонянка ГУЛАГу Магда зі своїм коханим Олексієм, з яким утекла на Україну із Німеччини, було вирішено, що саме увіковічать історію їхнього життя двоє представників роду – Сергій та Петер.

Бо саме Петер, із Німеччини племінник прабабусі Магди за завданням дядька Густава довгі 25 років шукав тітку Магду та її потомків у СРСР. І таки знайшов вже у незалежній Україні. Перша їхня зустріч відбулась у 1995 році. А вже із Сергієм, вони написали повість «Любов і муки Магди Хоманн». Книга вийшла українською та німецькою мовами.

Український фільм «Магда» режисера Дениса Соболєва, який зняли кіномитці на основі цієї повісті, визнали найкращою драмою Будапештського кінофестивалю. До цього була перемога в Індії.

А у Каришкові досі пам’ятають прем’єру кінодрами «Магда». Бо ж тут – про реальне минуле їхніх односельчан.

Просторий будинок культури ледве вмістив гостей і місцевих жителів…

А далі вже плакали всі від історії, яку побачили…

– 100 років тому моя прабабуся, німкеня Магда, закохалась у полоненого солдата І Світової війни Олексія Кучинського. Але за це німецька сім’я відреклася від неї. І Магда, без єдиного документа, разом із коханим долають кордони трьох країн і приїздять на Поділля, до його рідного села.

У Німеччині мій дід був ворогом… Не в захваті були від німкені і у Барському районі. Але добродушні батьки у селі Каришків на Вінниччині відтанули, коли на велике свято Петра і Павла Магда народила двох синів. Так і назвали їх на честь святих, — ділиться Сергій. — У родича Петера на руках були передані братом Густавом листи, які писала йому із Каришкова Магда. Тут реальні і страшні свід­чення про голодомор, безбожництво, ра­п­тову смерть чоловіка. Уяви, що відчувала одинока як перст Магда в далекому селі, ко­ли залишилась із 11-річ­ними синочками одна!

Вже тоді вона хотіла повернутись до Німеччини, бо там велика рід­ня, а тут вона побачила страшні часи репресій, голоду… На жаль, не отримала підтримки.

Вірніше, отримала, але вже коли почалась Друга світова війна.

У час окупації гітлерівською Німеччиною України її сини Петро та Павло воювали у Червоній Армії. Одинока Магда залишається в окупації. Двічі до Могилева-Подільського, щоб знайти та провідати Магду, приїздить її брат Густав. Він воює за німців…

Але на вмовляння Густава виїхати до Німеччини Магда не відгукується. Бо розуміє, що, врятувавши так себе, вона прирече синів. Дізнавшись за зраду матері, їх розстріляє НКВС… А так сини Петро і Павло, хоробро пройшовши всю війну, здобувши перемогу над фашизмом, повернуться у рідне село Каришків.

Одного із них вірно чекатиме Тетяна, бабуся Сергія. Ось вона і розповість страшний секрет про матір синам. І чому вони не застали вже у Каришкові Магди.

Одразу після визволення села окуповану територію поспішать зачищати енкаведисти від «ворожого елемента». Але від молодиць легкої поведінки та зігріваючої самогонки не відмовляться. Одного разу під час таких посиденьок сусідка Марфа злорадно ляпне:

«Що, німців погнали, а ось поряд не розгледіли реальної німкені, поплічниці фашистів…»

Цього було достатньо. Ніхто не звертав увагу на героїв-синів Магди, які в цей час гнали цих самих німців до Берліна. Що із фашистами не співпрацювала і не виїхала. Хоча б могла…

Табори і невідомість…Сини — герої війни з ніг збились, розшукуючи матір. І таки знайшли під Уралом, на каторзі одного із гулагівських таборів

Павло навіть вирушив туди рятувати матір… Але йому навіть зустрічі з нею не дали, лише пригрозили «кинути туди ж».

Доля повернулась бумерангом. І вже не чоловік Магди, а її брат Густав після розгрому фашистів став військовополоненим.

Він ніколи не був одруженим, тому після повернення з полону розшукав свого племінника Петера. І дав настанову будь-що знайти Магду Хоманн та її рідню в Україні.

А в цей час Петро із Тетяною, яка дочекалась коханого з фронту, вже поєднали свої серця і народили трьох дітей. Серед них і Світлана, мати майбутнього автора твору про Магду — Сергія Сай-Боднара.

Але це тепер Сергій ви­знаний, шанований заслужений журналіст України, письменник, проживає в елітному ра­йоні Києва у власному будинку…

А тоді його, первістка, із хворою мамою в лікарні, якій винесли невтішний діагноз лікарі, зраджує батько. Пристає до старшої на 10 років жінки.

Світлана виходить заміж вдруге. Народжує ще 5-х братів Сергію. Так і росли шестеро хлоп­ців у вже Магдиної онуки в Каришкові.

Неважко здогадатись, як непросто жилось багатодітній родині. І Сергію, дитяче серце якого рано пізнало, що таке зрада найдорожчого.

Батько не лише не визнавав сина, він під час зустрічей наодинці просто втікав, як останній боягуз…

Справді рідними стали для Сергія бабуся Таня та дід Петро. Вони потайки, як усі тоді, повідали Сергієві таємниці їхнього роду

Серце хлопчака сільської школи, яке вже знало, що таке страждати, розуміло, які муки випали на долю його прабабусі. І він вже тоді виношував у серці мрію… А хто ж краще про це все напише, як не журналіст?

Напевно, цей фактор і став рушійним у виборі професії. Сергій не лише втілив мрію про майбутню професію у Київському університеті ім. Шевченка, на факультеті журналістики, але й знайшов дружину – однокурсницю Ларису.

Ось так і йшли по життю два журналісти. Сергій навіть у ЦК ВЛКСМУ встиг попрацювати кілька років.

– Це було нормою і успіхом тоді, — ділиться він. — Бо так нас виховували. А справжню історію України ми знали хіба, може, до періоду камінного віку. Все було перекручено пропагандою у наших підручниках, головах…

Що я відчув, коли дізнався про перемогу фільму, в основі якого моя повість про прабабусю? Те, що і тоді, коли вперше побував на її батьківщині, коли пройшовся стежками, якими ходила вона, зайшов до церкви, в якій хрестили весь наш рід з боку німців. Коли тримав в руках найцінніший подарунок – родинний прапор і герб…

З приємним подивом Сергій дізнався, що родовід Магди досліджений до 1563 р. А хто стимулював у нас такі дослідження?

Тому на закінчення нашої розмови Сергій порадив усім негайно розпочати досліджувати дерево свого роду. Ті шторми і смерчі історії, які пройшлись Україною, розкидали і, може, поламали не одну його гілку… Потоптали ось так долі, як Магди і Олекси… І тому кожному нехай стане за честь повернути пам’ять про забутих предків.

Поспішайте. А Сергієві побажаємо нових звершень. Як і його родині. Бо, хвалити Бога, вони із Ларисою вже виростили щасливу донечку, мають зятя. Діти юристи і на високих посадах в державі. А подаровані ними дві онучки ростуть на радість і дарують любов.

Так і має бути. Любов має підносити, воскрешати, а не губити, як сталось у історії багатостражденної Магди та Олекси.

Спілкувалась
Тетяна Редько