— Валерій Вікторович, ви приймали область у час війни. Питання обороноздатності тоді, як і зараз, було в пріоритеті. Що з того, що ви у свій час робили, не виконується сьогодні?

— Я став головою Вінницької облдержадміністрації 27 лютого 2015 року. Це гаряча фаза боїв під Дебальцевим. Це дуже важка психологічна ситуація, бо ми кожен день когось хоронили. Це 4, 5, 6 черги мобілізації. До речі, лише Вінницька область виконала усі шість мобілізаційних хвиль. У Вінниці була вибухонебезпечна внутрішньополітична ситуація. Область фактично «розривало» з усіх сторін. Моє перше завдання було — застабілізувати ці процеси. І тоді єдність для мене стала базовим критерієм, коли доводилося сідати за стіл перемовин із різними людьми, брати до уваги різні погляди і навіть забували образи заради врівноваження ситуації. І нам це вдалося. Так, ще тривалий час горіли шини під ОДА і перекривали дорогу, але ми вчилися домовлятися, щоб рухатися далі.

З точки зору військової безпеки, то голова облдержадміністрації є головою ради оборони — це закритий орган, який приймає рішення щодо оборонного комплексу питань, зокрема безпекового характеру. А тоді це було непросто. Бо за громадським порядком просто нікому було наглядати. Стару міліцію розпустили, а нову поліцію ще тільки створювали. Тому співпрацювали з Національною гвардією у питаннях громадської безпеки.

Почали формувати 59-ту окрему мотопіхотну бригаду у Гайсині. Вона виконувала завдання не тільки на Сході країни, але й взяла під свою зону відповідальності кордон з Придністров’ям. Було вирито більше 30 км протитанкових ровів. Коли тоді приїхав у Піщанку, побачив стривожені очі місцевих людей. Тому разом з прикордонниками намагалися заспокоїти населення, і було вжито ряд заходів для їхньої безпеки.

Сьогодні керівництво області повинно предметно співпрацювати з силовиками, зокрема по лінії Міністерства оборони України. Це підтримка 59-ї бригади, забезпечення комунікацій штабу Військово-Повітряних сил. У випадку впровадження надзвичайної ситуації саме командування ВПС та голова ОДА й забезпечують військове керівництво на теренах Вінницької області.

Дуже важливо кожним своїм кроком заспокоювати людей. В Україні вже 8-й рік війна, у населення дуже багато зброї. Тому зараз від влади залежить, як її будуть використовувати.

— Вінничани очікують заяв від центральної та місцевої влади. Два місяці мовчав президент. Де заяви народних депутатів і місцевих обранців?

— Народні депутати уже місяць не засідають, і це, до речі, є формальним приводом для розпуску парламенту. Питання у тому, який вони будуть давати посил громадянам. Якби вони, розуміючи усі виклики, консолідувалися, тоді так, це потрібно. А якщо Верховна Рада й далі буде демонструвати розкол, дисбаланс, скандали — це ще більше дестабілізуватиме ситуацію. Верховна Рада після виборів мала 60% довіри, а зараз — 6%. Тому, що б вони не приймали, воно не буде сприйматися суспільством. Щоб не загострювати внутрішньополітичну ситуацію, потрібно робити перезавантаження і шукати формальні приводи для розпуску парламенту.

— Ваші передчуття — повномасштабна війна буде?

— Багато спілкуюся з війсь­ковими, і вони говорять, що для повномасштабної війни 100-тисячного російського війська замало. Можливі диверсії, агресія на якійсь частині території. Але для ескалації по всій країні це не ті потужності. На моє переконання, ведеться якась геополітична гра, де Україна — об’єкт для перетягування канатів сильних світу цього. У мене більше тривога за державу в цілому, за спроможність державних інституцій реагувати на різні виклики — військові, економічні, енергетичні.

— Яка ваша думка щодо звинувачень Порошенка у державній зраді, адже ви свого часу співпрацювали?

— Як на мене, ця справа має політичний підтекст, щоб дискредитувати не тільки 5-го президента, але величезну кількість людей, які в найдраматичніший період розвитку української держави взяли на себе відповідальність її відстоювати.

Дуже добре пам’ятаю період 2014-2015 року і умови, в яких приймалися ті чи інші політичні рішення. Військова агресія на Сході України відбувалася на фоні абсолютно розбалансованої економіки. Поряд з мобілізацією, напруженою політичною ситуацією — позачергові парламентські вибори, наступ п’ятої колони, — ми мали справу з пустою казною. Країна проходила через дефолт, тому що девальвація від 10 грн до 30 спустошила усі наші заощадження майже втричі. Тоді почалися віялові відключення, теплові електростанції вичерпали запаси, зокрема антрациту. Наша Ладижинська ТЕС працювала на вугіллі, але вона не могла згенерувати вдосталь електроенергії. Пам’ятаю дискусії, які відносно цього велися: або десь брати валюту і купувати вугілля з Південної Африки, або знаходити внутрішні рішення, тим паче вони проводилися через Раду Національної безпеки та оборони.

— Які у вас зараз стосунки з Порошенком?

– Абсолютно нормальні. Я його підтримую, за нього голосував.

З точки зору політичних процесів, то ви ж знаєте, що під час виборів до органів місцевого самоврядування від обласного керівництва «ЄС» я не отримав ніяких пропозицій. Там голова виконавчого комітету обласної партійної організації у значній мірі формує ту чи іншу думку відносно певних людей. І чомусь звідти з’являється багато чуток. Багато з того, що ми чуємо і бачимо, лежить не на столі, а під столом, про що не прийнято говорити.

На нас чекають два важких місяці. Тому я б радив усім консолідуватися навколо державницьких інтересів, а не навпаки.

Спілкувалась
Людмила ПОЛІЩУК