Нещодавно Єфросинія Федорівна відзначала 100-річний ювілей.

– Секрет довголіття нашої бабусі — це важка праця і наполегливість, — впевнені родичі юві­лярки. — Бо вона з багато­дітної сім’ї, де було п’ятеро сестер і лише один брат, який зник на Фінській війні. Змалечку привчена виконувати не лише жіночу роботу, але й чоловічу.

Про важку працю у шахтарському Донбасі, а потім у штольнях у рідному селі Слобода-Межирівська розповіла племінниця ювілярки Ліда Василівна Сосновська.

– Єфросинія була третьою дитиною у сім’ї. У неї ще були сестри Явдокія, Олена, Віра та Євгенія. Єдиного брата Івана забрала Фінська війна. Звідти він уже не повернувся, хоча була інформація про нього під час блокади Ленінграда у ІІ Світовій. А далі сліди втратилися.

Зазнала лиха у часи війни і Єфросинія. Її, як і багатьох українців, вивезли відбудовувати Донбас. Вона працювала на різних роботах — і на кухні, і на шахтах... Саме там Єфросинія почула звістку про кінець війни...

Повернулася у рідне село, але й тут вимушена була фізично важко працювати. Спочатку на штольнях нарівні з чоловіками видобувала каміння. Потім на «розробці», де випалювали черепицю. Від тяжкої праці погіршилося здоров’я. Але Єфросинія мріяла померти у своїй хаті. Отримала невелику ділянку на горбі над річкою і почала будуватися.

Коли їй уже було далеко за 50, нарешті заселилася у власний будинок. Особисте життя не склалося. Була одружена, але дітей своїх не нажила. Та завжди допомагала молодшим сестрам, племін­никам, сусідам. Єфросинія Федорівна завжди дуже смачно готувала. Хто б до неї не зайшов на гостину, вона нікого голодним не залишить. Навіть зараз. Привезли їй дров, то вона цим чоловікам супу і каші наварила і все з со­бою спакувала. А то зварить їсти і виносить пастухам, які корів пасуть.

До старенької часто навідуються родичі і сусіди. Але кажуть, що, незважаючи на свій поважний вік, Єфросинія Федорівна ще сама справляється по господарству.

– Бабця ще цього року сама город викопала. Покликала родичів лише позбирати картоплю, бо голова паморочиться, коли згинається низько. Навіть може ще драбину поставити, щоб білити хату. Правда, племінники та онуки не допускають і самі білять. Ще на минулий день народження котлети смажила — дуже смачні, у неї є особливий рецепт. Такій працездатності ще молодим можна позаздрити! — впевнена Ліда Василівна.

Родичі розповідають, що їхня бабуся звикла усі недуги лікувати народними методами. Лише раз зверталася в лікарню. Майже не приймає таблеток і дуже боїться уколів.

– Десять років тому Єфросинія Федорівна почала погано бачити, то ми її возили на обстеження, а потім на операцію. Це, напевно, єдиний випадок за все її життя, коли вона лягла в лікарню. У коронавірус бабуся не вірить. Каже, що це все вигадали. Напевно, після тих важких хвороб, які косили людей під час війни і у післявоєнні роки, її вже важко чимось злякати. Буває, що жаліється на головний біль. Але вона знає: коли погано, треба лягти відпочити. А потім продовжувати свою справу. Інколи дивуєшся, що цій жінці 100. Вона скарб нашої родини! — пишаються рідні ювілярки.

Людмила ПОЛІЩУК