Пів тисячі судових позовів і жодного виграного. Про такий результат відстоювання прав комунального підприємства «Морріс» розповів журналістам його тепер вже колишній керівник Віктор Кирийчук.

Раніше котельня на вулиці Карла Маркса, 18а належала оборонному відомству та постачала гарячу воду й опалення у 50 будинків військового містечка. Ці будинки місто отримало на баланс, проте котельню прийняти відмовилося, через те, що «об’єкт не доведений до належного технічного стану». Але вже за кілька років це підприємство показували журналістам як одне з найуспішніших. Фірма «Морріс» отримала престижну нагороду Національного бізнес-рейтингу в номінації «Лідер галузі-2008», а самого Кирийчука відзначили орденом «Професіонал галузі» ІІ ступеня. Має підприємство нагороду «Зірка економіки України». Утім, ситуація змінилася дуже різко і з успішних воно стало банкрутом. З цим і досі не може змиритися Віктор Кирийчук.

- З червня 2009 року працівники цього підприємства так і не отримали зарплату. Я розраховував, що ми увійдемо в опалювальний сезон 2010 року і згодом погашу кредит. У мене на той час залишилося 850 тисяч гривень. Подавав різні пропозиції, але міська влада чомусь відмовилася від моїх пропозицій, замовила інший проєкт з переобладнання підприємства в іншій організації, заплативши у кілька разів більше, — розповів Віктор Кирийчук.

— Одного ранку, у жовтні 2009 року, на підприємство мене вже не впустили, бо міська влада вирішила достроково розірвати договір оренди. На підприємстві працювало 42 людини. Скільки зараз з них залишилося працювати на підприємстві, котре увійшло до єдиної міської системи теплопостачальних підприємств Міськ­теплоенерго – не можу сказати. Суди ще й досі тривають, хоча минуло вже 13 років. Цими днями Рів­нен­ський господарський суд розглядатиме апеляцію на рішення першої ін­станції. Я й досі не працюю. Мені пропонували, але я не погодився на жодну з пропозицій. Я вважаю себе забезпеченою людиною, я пенсіонер, колишній силовик. А коли прийшов на підприємство, то жодна владна нога туди не ступала і не знала усіх проблем, через котрі довелося пройти.

У місь­кій раді усім розповідають про те, що, мовляв, я довів підприємство до руйнації, посипалися судові позови. Але майно було орендоване, відповідно до договору я не мав права самостійно проводити там жодних робіт. Договір оренди укладений до 2011 року. А коли я розпочав мову за кредитування, то не знайшов підтримки у влади. Проти мене чотири рази відкривали кримінальні справи і провадження. Але усі закривали через відсутність складу злочину. Роками борюся за справедливість, адже у мене забрали не тільки підприємство, але і майно, яке йому належало.

У міській раді про цю давню бородату історію вже й не згадують. Зазначають лише, що оскільки котельня не була готова до опалювального сезону, а була доведена «до ручки», тому чиновники вимушені були діяти на випередження і розірвали договір, не чекаючи сумних наслідків і скарг від споживачів.

Наразі «Морріс» скористалося практично всіма способами захисту своїх прав, що існують в Україні. Залишається невикористаною можливість звернення до Верховного Суду України та до Європейського суду з прав людини. Але чи виграє хоча б один позов — ще те питання.

Тетяна КОНДРАТЬЄВА