У 2014-му писав заяву піти добровольцем на війну. В АТО не взяли. В разі війни – пропонує мобілізувати і всіх зеків–патріотів. Щоб кров’ю змивали провину…
Андрій вийшов на волю із вінницької «зони» буквально кілька тижнів тому… І цей постійний читач «33-го каналу» погодився «по гарячих слідах» розповісти історію свого майже 15-річного ув’язнення.
– За що ти сів на 15-ку? Тільки не кажи, що безневинно…
– Це був звичайний вечір у кафе, ми святкували у «Курочці» на об’їзній, навпроти міліції, день народження нашого друга, пили-святкували із дружиною в компанії… Раптом мою Надю запросив на танець якийсь мужик із іншого залу. Ми йому відмовили… Далі офіціант викликав мене на вулицю, де мене чекало вже п’ятеро… Один був із ножем, і за хвилину бійки цей ніж був у нього в серці. Я сам написав заяву про явку із повинною, бо тікати не було сенсу. Прийшов і здався в міліцію, де мене безкінечно били, вимагали підписати зізнання, що я буцімто вкрав у загиблого 40 тисяч доларів у «Курочці»… Я був весь чорний від тих побоїв… Але не погоджувався визнати вину і наполягав на перевищенні норми при самозахисті. Мав отримати максимум 3 роки… А отримав 15.
Все, як в тумані! Бац — і я вже в тюрмі… А жінка зі мною розлучилась буквально за кілька місяців, коли зрозуміла, що я сидітиму до 2023-го…
- Але ти вже на волі та даєш інтерв’ю «33-му»?
- Реально із 15-ти я відсидів 13 років та 10 місяців. І ось я на волі! Вийшов у Вінницю після стількох років за гратами і не впізнав своє рідне місто… Бо коли мене посадили в 2007-му, ще були меблевий комбінат і пивзавод на Київській…
Якщо чесно, я вийшов із тюрми, як у Нью-Йорк… Все нове, лише я на 14 років старший за того колишнього Андрія…
- На волі краще, ніж у тюрмі? Чи таки там комфортніше – годують, вдягають і є дах над головою?
- Ні… Свободу ні на що не проміняю! Хоча, на зоні, якщо в тебе є гроші – ти можеш мати все! Тобі передачу привезуть таксисти по налагодженій схемі прямо під тюрму — все по списку… Але тільки не волю, смак якої ні з чим не порівняти! Тиждень я після тюрми взяв на роздуми і одразу знайшов роботу. Бо на твою довідку про судимість нині ніхто не дивиться, і роботи є валом… Адже стільки народу виїхало із Вінниці та України по закордонах, що робочих рук реально бракує. Працюю на будівництві. Тільки б ще грошей більше і щоб не було війни! Бо її ніхто не хоче… Навіть там, на зоні!
- Це правда, що ти разом із іншими в’язнями писав заяву піти добровольцем в АТО в 14-16-х роках, коли на Донбасі була гаряча фаза бойових дій?
- Так! Бо без зубовного скрежету та кулаків на це дивитись було неможливо… Адже там, за гратами, є телевізор, і коли ти бачиш, як молоді дівчата на своїх руках виносять із поля бою 18-річних героїв у крові, а ти, здоровий мужик, сидиш тут із хлопцями на зоні та просто проїдаєш державні та власні гроші – це важко! Тому я та інші нормальні українці писали не раз прохання відправити нас на війну, на передову, під кулі та танки, щоб кров’ю змити свої гріхи та послужити Україні в такий важкий час… Не пустили, хоча я був свого часу «миротворцем» у Косово! Сказали – сидіть… Це неправильно, я вважаю. Ми не вороги і не сєпари, хоч би окопи копали на Донбасі чи в госпіталях допомагали. І тепер так треба зробити: хочуть ув’язнені – нехай ідуть на фронт, якщо буде війна.
- Як вижити на зоні? У вас є власний рецепт?
- Рецепт простий – нікому нічого про себе зайве не розказувати… Бо за кожне слово чіпляються, за кожен «базар» ти маєш відповісти, і тобі нічого не пробачать… Це залізне правило: якщо ти хочеш там бути людиною, а не «півником» чи «опущеним»… Всі «касти» серед в’язнів чітко визначені – «петухи», «козли», «мужики» та «блатні»… Але якщо ти зможеш платити по 2 тисячі гривень на місяць «абонентну» плату в «общак», то із «козлів» можеш перейти до «мужиків»… У мене цих двох тисяч на місяць не було, тому я був серед «козлів» і мав розмовляти із «мужиками» пошепки та на «Ви»… Такі там правила! Одного разу зустрів свого колишнього сусіда серед «мужиків», який на волі був реальним мурлом… То він на мене наїхав, як на піонера… Я не стримався і відповів йому на підвищених тонах… В принципі, зробив правильно, захистив себе і не змовчав. Бо як змовчиш, то будеш мати проблеми.
Всі мої професії із вільного життя там пригодились – мав роботу, заробляв, скидався в «общак», говорив мінімум і включав мізки там, де треба думати, а не битись… Якщо маєш розум – ти виживеш! А ще мені допомогла Біблія, яку мама передала в зону.
Віра мене врятувала не раз за 6-метровою колючою стіною! І в тюрмі, і на зоні…
На зоні за все треба платити – за схований телефон, за прибирання, за хлопців «на шухері», за «захист», за відсутність проблем із адміністрацією… За все! Заробив тисячу на роботі – 25% маєш віддати в «общак». Закрисив, не поділився, сам з’їв чи випив – тебе поб’ють, обберуть та опустять в «петухи»… В Ладижині на ДСР ми працювали на курях, то з кожної зарплати в 10-12 тисяч більшу частину — 6000 — забирала адміністрація «на благоустрій»… А з решти ти маєш чесно заплатити в «общак» свою долю до копійочки. Ніяких компромісів та відговорок – все чітко і жорстко! Думаю, тут серед цих політиків та депутатів із телевізора, які щодня крадуть і брешуть всій Україні, не було б жодного «мужика»… Хіба що за гроші купили собі «блатний» статус?
- Як потрапляють в «петухи»?
- За довгий язик і розповіді про свої сексуальні «подвиги» на волі… Підняв ложку із підлоги і облизав — будеш «пітухом»… Любив чоловіків – довічно будеш «опущеним» і не відкупишся ні за які гроші. «Скрисив» у свого – будеш «півником»… Бо там своя «держава» за «колючкою», де під час прокурорських перевірок все ок – блищить порядком і чистотою. Шмон раз чи два на місяць – це 100%. Але часто про шмон повідомляють наперед, бо ніхто не хоче мати проблем, коли за все заплачено.
До речі, спортом нам, «козлам», не давали займатись, жодних гантелей, штанг чи турніків! Бо перед цим була ситуація, що серед «козлів» сидів відомий тренер, накачав своїх друзів, і вони так вломили «блатним», що всі штанги поховали на роки…
Звісно, що серед «блатних» всі колишні бандити і «авторитети» із волі, які вели відповідний спосіб життя та дотримуються певних правил злочинного світу. В тюрмі та на зоні свій «смотрящий», який ще не Бог, але більше, ніж Цар! Фактично він вирішує всі конфлікти – кого карати, кого милувати. Але й сам «смотрящий» щоранку, як на роботу, ходить до адміністрації на закриту нараду. Ці дві «влади» там ніколи не конфліктують, бо мають власні сфери впливу та заробітку… Тому коли по телевізору показують, як викрили «смотрящего» в зоні, то це показуха для прокуратури. Бо в зоні всі живуть разом в бараку і розкіш окремо собі не дозволиш… Адже всі там про всіх все знають… Я був «козлом» і на «мужика» чи «покровителя» просто не мав грошей… В карти, нарди, доміно чи шахи ніколи не грав, бо це шлях до боргів.
А ще наркоманів на зоні не люблять, але їх завжди приймають! Бо вони мають зв’язки на волі та можуть домовитись про доставку «дурі» на зону… А там бажаючих більше ніж треба… Але я горілкою чи наркотою там не промишляв. Тому не скажу вам за ціни на ці «розваги» за гратами.
- Це правда, що ви знайшли своє кохання на зоні через Інтернет?
- Так, до звільнення залишалось 2 роки, і я подав свою анкету на сайт знайомств. Де і за що сиджу, звісно, не писав, бо хто захоче із таким Андрієм зустрічатись? І мені написала Олена, яка дійсно мене дочекалась із в’язниці… Про те, що я «зек», сказав їй десь через місяць після віртуального знайомства. Вона все зрозуміла і повірила мені… І вона з Вінниці. Нині ми разом і дуже щасливі. Тому в своє щастя треба вірити завжди і скрізь – навіть на зоні із 15-річним терміном…
— Але ж через телефон окремі зеки займаються розводняками на гроші?
- Так, це їхній бізнес, і вони щодня цим промишляють. Скажу так, до такого «розводу» треба мати хист психолога і акторські здібності, щоб переконати людину на волі скинути тобі на карту 5 чи 10 тисяч «за сина, що потрапив у ментовку» чи аварію… І з кожної такої вдалої операції «телефоністи» платять гроші знову ж таки у «общак» та купують на гроші із карти харчі на волі із доставкою на зону – це бізнес! Бо «без лоха, як кажуть, жизнь плоха…»
Записав
Роман КОВАЛЬСЬКИЙ
