Ніколи ще не читав П. Тичину з таким відчуттям!

Читаю – і ком в горлі, плАчу…

Вірш для сьогоднішнього дня

 

«Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

 

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

 

Московіє! Мене ти пожирала,

як вішала моїх дочок, синів

і як залізо, хліб та вугіль крала…

О, як твій дух осатанів!

 

Ти думала — тобою весь з’їдаюсь? —

та, подавившись, падаєш в траву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

 

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

 

Сини мої, незламні українці,

я буду вас за подвиг прославлять,—

ідіть батькам на допомогу й жінці,

дітей з ярма спішіте визволять!

 

На українських нивах, на московських,

на білоруських — я прошу, молю! —

вбивайте ворогів, злодюг злодійських,

вбивайте без жалю!

 

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,

гляджу їх, мов пшеницю ярову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

 

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься,

що з нього світ весь буде подивлять,

яка земля! яке зерно! росиця! —

Ну як же не сіять? Як відсіч ворогу не дать!

 

І я сіяю, крильми розгортаюсь,

своїх орлів скликаю, кличу, зву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

 

Ще буде: неба чистої блакиті,

добробут в нас підніметься, як ртуть,

заблискотять косарки в житі,

заводи загудуть…

 

І я життям багатим розсвітаюсь,

пущу над сонцем хмарку, як брову…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

 

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

 

Комунофашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.»

Слава Україні!

Героям Слава!