Про це повідомив Президент
Полковнику Котенку Сергію Леонідовичу посмертно присвоєно звання Героя України. Завдяки його мужнім діям та особистій рішучості було знищено кілька колон ворожої техніки.
Командир батальйону «Вінницькі скіфи», полковник Сергій Котенко загинув під час бою 9 березня.
За два дні до цього поліг у бою брат Сергія, айдарівець Олександр Котенко.
Ось що написав про батька його син Ростислав:
– Сьогодні вбили мого батька! Вбили на війні! Він просто хотів захистити нас, свою сім’ю! Тато ти все життя своє та останні 8 років на війні нас захищав, ти вже був на пенсії, ми тебе вже просили – досить, ТАТО!!! Ми навіть з тобою говорити що ось уже закінчиш та відкриємо разом свою справу. Я так завжди хотів бути поруч з тобою. Моя травма нас трохи віддалила територіально але не морально.
Ти був моїм натхненням! Я завжди старався бути схожим на тебе! Я завжди хотів бути як ти! Ти завжди мене підтримував! Ти завжди мене виручав в складних ситуаціях! Ти один мене розумів! Я тільки тобі міг відкритися і відкрити свою душу! Тільки твоя думка могла вплинути на мене! Я не можу повірити. Я все робив щоб ти побачив та пишався мною! Всі фотографії, всі пости, всі розповіді я виставляв для тебе Тато! І ти це цінив і знав…
Ти завжди набирав мене і ми обговорювали події мого життя. Я до всього готовий, ти мене до всього підготував, але я не готовий втратити Тебе! Я тільки тобі міг розповісти що мене турбує! І тільки ти мене розумів… Ти був найкращим! Я завжди жадав зустріч з тобою і завжди пишався після них. Я безмежно гордий та радий, що свого сина назвав в твою честь!!! Ти так подобався внуку… Він тебе любив не менше мене!
Я ні з ким не можу зараз говорити, просто не можу нічого сказати, відразу сльози! Я думав я сильний духом і тілом і багато через що пройшов з твоєю підтримкою але це мене зламало. Тримати в собі не можу це, рветься на зовні і в таких ситуаціях я дзвонив завжди тобі! Папа!!! Через те напишу зараз тобі тут… Почуй мене! Ти мій герой! Ти давно ним став для мене! І помер ти смертю героя!!!
Останні 14 днів війни я мало з тобою говорив, тому що в тебе часу не було розмовляти і я це прекрасно розумів. Деколи коли в тебе виходило, хоч трішки але я чув твій голос. Це для мене було все! Ти завжди в вільну хвилину набирав маму і казав що живий. А я весь час телефонував їй і запитував чи не говорила вона з тобою, який в тебе голос та як настрій. Сьогодні ти взяв від мене трубку, ти кудись знову біг, сказав що все добре, запитав як я? Світлана збоку кричала щоб я тобі передав вітання і ти їх привітав з минулим святом. А в кінці я встиг тобі сказати Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! І це останні слова що я тобі промовив…
Спочивай з Богом! Ти найкращий! Найрідніший! Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ!!!»
Ось так два брати пішли у вічність, захищаючи нас.
Будь проклята війна! І Путін із рашистами, які її розв’язали.
Андрій Власенко
