– Коханий 14 лютого зробив пропозицію, а через 10 днів почалася війна. З тих під ми місяць не бачилися, – радіє зустрічі та урочистій події наречена Антоніна.

Вони познайомилися у Києві три роки тому. Ігор там служив, а Тоня навчалася у магістратурі в академії культури та мистецтв.

– Це було на День Валентина, 14 лютого. У кафе. З тих пір зрозуміли, що один без одного не уявляємо свого життя. А через пів року Ігор повідомив, що його переводять служити у Вінницю. Я покинула усе, хоча у Києві мала свою художню студію “Естет”, і поїхала за коханим, – розповіла історію їхнього кохання Антоніна.

У Вінниці пара разом почала жити. Для Ігоря його супутниця стала опорою і підтримкою. Через три роки після знайомства він зробив їй пропозицію. Хотіли одружитися у квітні, після Великодня. Але війна внесла свої корективи.

– Ми за місяць війни бачилися тільки на відстані. Це так важко… Тому вирішили дати обітниці один одному у цей важкий час і назавжди поєднати свої долі. Чекали поки відкриються ювелірні магазини, щоб купити обручки. Бо весільна сукня і букет – це моя авторська робота. На Ігореві лише парадна голубий берет, бо він одразу зі служби у РАЦС. Це вперше за місяць ми взялися за руки і поцілувалися, – щаслива наречена.

Ігор же дякує своїм командирам, що відпустили його одружитися.

У закоханих – лічені миті і Ігор знову повертається в частину.

Тому перший поцілунок подружжя був дуже довгим і дуже пристрасним!!!

Сьогодні ніякого святкування, зібрати рідних і друзів молодята хочуть вже після війни, щоб за одним столом відсвяткувати одразу два свята – весілля і перемогу!

Людмила Поліщук, фото і відео Сергія Хіміча