«Ми переможемо на святій війні», – заявляє «33-му» Давид Пшеничний
Хлопець – вже добре відомий активіст на Вінниччині. Разом зі своїми друзями проводить мирні акції та відкриті лекції з історії для підростаючого покоління. Нещодавно вся область говорила про побоїще, де постраждав Давид. «Шаріївці», яких вже прикрили, побили юнака за те, що клав квіти до пам’ятників воїнам УПА.
Тепер новина – Давид із третього дня війни обороняє столицю. Про це він повідомив нашим журналістам у ексклюзивному інтерв’ю із місця подій.
– Одразу після початку повномасштабної війни я з друзями пішов до штабу тероборони. Нас зібралось близько 30 людей. Ми вийшли за ідею. Хотіли взяти участь у захисті нашої країни. Переважно хлопці від 18 до 35 років, але були і дівчата. Тоді в черзі стояло близько 200 людей, і це тільки в одному штабі. Черга до нас навіть близько не дійшла – брали тих, у кого є військовий досвід чи військовий квиток, тобто, хто служив в армії. Серед нас таких була невелика частина. Взяли тільки їх, – розпочинає Давид. – Одразу ми вирішили, що прийдемо наступного дня, але ще до відкриття штабу, о 6.50. Довелось навіть виходити у комендантську годину та йти пішки.
Усіх записали в резерв та пообіцяли подзвонити. Не марнуючи часу, ми записались ще у декілька добровольчих батальйонів, бо бажання було сильне. Поки чекали – ходили на патрулі разом з поліцією, плели маскувальні сітки, займались волонтерством, робили «коктейлі» та навчались першій допомозі. Через деякий час нам повідомили, що міська влада блокує створення добровольчих батальйонів. Після недовгих пошуків наша група поїхала у Київ проходити службу у добровольчому батальйоні «Братство» Дмитра Корчинського. Тут ми навчаємось військовій тактиці, тактичній медицині та всьому, що може знадобитись на війні: патрулюємо вулиці, іноді бувають бойові виїзди.
По всьому Києву кожні 10 хвилин чути сильні вибухи. Одного нашого було поранено, але після операції загрози його життю немає. Для себе я не маю іншого шляху, це свята війна, в якій кожен українець має взяти участь. Найгірше, що може статись – це загинути і стати героєм, якого пам‘ятатимуть завжди. У мене немає жодного сумніву у нашій перемозі! Тому до останнього я буду боротись за незалежність нашої держави.
Марина Романова
