Мій чоловік Герой України, але нажаль посмертно.
Ми обоє родом з Вінничини, два роки тому одружились і я переїхала до нього в місто Миколаїв. Там ми проживали, там працював мій Сашуня. З 2016 року він ніс службу в 36 ОБрМП Морської Піхоти України.
У нас є синочок Макарчик йому усього 6 місяців. Коли 24 лютого почалась війна чоловік уже був з усією частиною Морських Піхотинців в Маріуполі. В самому ПЕКЛІ! Нас з сином відправив до батьків на Вінничину. Так як Миколаїв також обстрілювали.
26.02.2022 у мого Сашка було день нароження йому виповнилось 29 років. А 28.02.2022. Пролунав дзвінок, дзвонив командир Сашка. «Ало Віка……» і плаче.
«ВІКА ПІД ЧАС АРТ ОБСТРІЛУ САША ЗАГИНУВ»
Усе!!!
Мені здалось що землі під ногами немає.
Я не пам‘ятаю про що далі була мова, що він мені говорив.
Далі була надія, що це не правда, але усі хлопці та побратими телефонували і говорила «Вік пробач що не уберегли але це правда».
Все що я робила, це обіймала сина, плакала, та чекала свого Сашку додому, щоб хоча б попрощатись та похоронити. Ішли дні, але чомусь додому не везли. Куди б не дзвонила, «МИ УСЕ РОЗУМІЄМО АЛЕ ЧЕКАЄМО НА КОРИДОР, ЯК ТІЛЬКИ БУДЕ КОРИДОР ВИВИЗЕМО, КОРИДОРИ ОБСТРІЛЮЮТЬСЯ МИ ЧЕКАЄМО ПРИПИНЕНЯ ВОГНЮ.»- це усе що мені говорили.
Так продовжувалось місяць.
Я думала що найгірше це звістка про смерть чоловіка, тата, сина, брата. Але 28.03.2022. Рівно через місяць знову дзвінок, «АЛО ВІК ВИБАЧ АЛЕ МИ ЗАХОРОНИЛИ САШУ І УСІХ ІНШИХ ХЛОПЦІВ В БРАЦЬКУ МОГИЛУ»
Чому?
Як? Де?
Коли?
Як мені його знайти?
Як забрати додому?
«ВІК ПОХОРОНИЛИ СЬОГОДНІ, ТИ НЕ УЯВЛЯЄШ ЯК ЇХ БАГАТО. ВИБАЧ БІЛЬШЕ НІЧОГО СКАЗАТИ НЕ МОЖУ, ЯКЩО МИ ВИЖЕВИМО МИ ОБОВ‘ЯЗКОВО ПОКАЖЕМО ДЕ САШКА І ПЕРЕЗАХОРОНЕМО ТИ ЧУЄШ, ПЕРЕЗАХОРОНЕМО.»
Але я цього уже і не чула.
І так в одну мить, сім’я втратила сина, я втратила чоловіка, мій синочок втратив тата.
Будь ласка розповсюдьте мою історію.
Я хочу привести додому свого чоловіка, я хочу похоронити його як героя, я хочу щоб син знав де могила тата, я хочу щоб жодна жінка незнала подібного горя.
Допоможіть Маріуполю. Врятуйте живих, та поранених. Я знаю і знала дуже багато хлопців військових, Сашкових побратимів. Зараз я не знаю жодного який не був поранений або уже мертвий. Деблокуйте Маріуполь!
Врятуйте хлопців, привезіть додому убитих!
Мами, дружини, сестри, дівчата, дочки. Пишіть історії своєї війни! Пишіть та поширюйте. Увесь світ має знати правду.
Ці історії має побачити, почути, наша влада. Вони дуже багато роблять для нашої країни, але Маріуполь чомусь поза увагою. Усі шуткують, говорять що з кожним днем перемога ближче, але в цей час помирають, молоді хлопці.
