і бачив на власні очі звірства рашистів. Зараз їх документують та допомагають розміновувати Київську область від нашестя орків поліцейські з Вінниччини.

Весь цивілізований світ шокований фотокадрами із Ірпеня та Бучі. Черед військових, які воювали за ці міста вінничанин Андрій Вербицький. Він боєць спеціального батальйону «Азов» та з перших днів був на обороні Києва. Зараз разом із побратимами провадить зачистку від рашиської нечисті у Київській області.

– Я віруча людина, але коли побачив жахливу картину Ірпеня, в мене не було навіть слів… Не міг повірити, що можливо таке звірство. Та, коли придивлявся на вбитих російських солдат, виявляється вони також із хрестиками… Віруючі? – зневажливо запитує Андрій.

Розкажи, як потрапив на оборону Києва?

– 24-го ми виїхали з Вінниці на Київ десь о 17:00. Коли доїхали до Житомира, побачили, як по всіх смугах дорожнього руху. І по зустрічній їхали з Києва. І це дуже вдарило по морольному. Нас в Київ виїхало 4 людини. Ми навмисне нікого не брали, щоб не наражати людей на небезпеку. Поїхали бо розуміли, що це серце української держави. І не можна дати ворогу вдарити в серце. На щастя, нам це вдалось і ми захистили столицю.. Небезпека досі не позаду. Вона ще присутня…

– Дуже багато людей іде добровольцями. І буквально за два дні, ми змогли із невеличкої групи створити батальйон. ТРО «Азов».

– Ми зайняли позицію в Києві. Оголосили набір у ТРО «Азов» і дуже багато націоналістів приєднались. За декілька днів ми зібрали два батальйони і стали полком. Близько 2000 людей, готових віддати своє життя заради цілісності та безпеки України. В бучі ми зіштовхнулись із колоною ворога, яка йшла на повному марші. Дали бій. Але у зв’язку з тим, що сили були не рівні, довелось відступити назад. В них було багато «військового м’яса». Ми знищили декілька коробок їхньої техніки. Знищити одну коробку військової техніки набагато краще, аніж знищити 50 одиниць особового складу. Адже, коли немає техніки жива сила починає розсипатись. Тому дуже важливо знищувати саме їхню техніку. Жива сила переходить у стрілків бій, а це вже трохи інша методика ведення бою. Та зараз частіше всього війна артилерій. Дуже багато людей гине від їхнього нападу . Вони накривають всіх. Дізнаються про якусь позицію, і байдуже скільки там мирного населення. Вони б’ють та накривають.

–

– Розкажи про зачистку. Як виглядали ці моторошні картини?

– Коли йде зачистка , нічого і ніхто не страждає так, як тоді, коли йдуть бої. Під час бою їхня артилерія «криє» все. У Мущуні не залишилось жодної вцілілої будівлі.Там проходили бої. У Ірпіні та Бучі не залишилось жодної цілої багатоповерхівки.

– Я не очікував побачити стільки вбитих і закатованих цивільних людей. Це боляче. Це пробирає до кісток. І наповнює всю душу ненавистю до москалів. Серед зґвалтованих убитих людей є діти. У Бучі розмовляли із цивільними після закінчення бойових дій. Ці люди розповідали, що всіх чоловіків брали у полон. Катували , більшість вбили. Жінок ґвалтували. Знущались із дітей.. Тварі..

На твою думку, як вдалось українським воїнам витістини зі столиці та області другу армію світу?

– Кожен український воїн розуміє чому він тут і чому йому потрібно йти вперед. А москаль розуміє, що тут він, бо дали наказ, або хоче заробити на награбованому. Немає у них ідейності. Окрім привитої ненависті до України. У них хибне розуміння наших позицій. Тож котел вдався, адже кожен український військовий хоче вигнати окупанта. А кожен окупант, коли попадає у гарячу точку, просто хоче вижити. Окупант не піде у небезпечні зони, в той час як українські військові, щоб наші жінки і діти змогли жити у мирній, незалежній державі, готові покласти своє життя. І йти на вкрай небезпечні позиції щоб затиснути ворога. Також велику роль відіграло злагодженість і зхоробрість всіх Збройних Сил України.

Спілкувалась Софія Копач