«Я люблю тебе, український солдате. Дуже-дуже сильно люблю!!!» – дякувала вона

– Сьогодні виносив маленьку дівчинку на руках із зони ведення бойових дій. Почув слова, від яких просто грудка в горлі і серце так різко стиснуло у грудях, що то П…П…Ц.

Маленька дівчинка, крізь сльози на тлі пострілів, вибухів, обіймаючи мене своїми маленькими рученятами, повторювала як мантру: «Я люблю тебе, Український солдате. Дуже-дуже сильно люблю!!!»

Я біжу з нею на руках, забувши навіть за поранення ноги з 2014-го. А вона плаче й повторює, плаче й повторює. Ось чому ми виграємо цю війну! Навіть й додати нічого.

Євген Ісаєв — воїн ЗСУ. Хлопець родом із Запоріжжя, проживає у Вінниці. У військо Євген Ісаєв пішов ще до російського вторгнення. По-іншому не міг, бо сам з родини військовослужбовців: батьки — у десантних військах, молодший брат — морський піхотинець.

– Я пішов служити на строкову службу, бо хотів стати офіцером, відслуживши цей шлях від «а» до «я». Повернувся додому після служби в листопаді 201 3 року, кілька місяців побув вдома — і знову повернувся у військо — 79-у окрему десантно-штурмову бригаду, — пригадує Євген.