Можете так і написати. Бо та доза, яку вони там взяли, скоро зробить їх світляками
Наше ексклюзивне інтерв’ю із вінничанином Михайлом, який 30 днів до війни і у ніч, коли вона розпочалась, стояв на кордоні із Білоруссю. На пункті, найближчому до Києва, за 145 км. У Вільчі. І саме через пропускний пукт Вільча пішла ця рашистська погань.
Десятки кілометрів танків, БМП, артилерії, ПВО… А в небі вертольоти, із десантниками, як саранча.
За дні до війни вони що-
разу вишиковували свої колони танків, направляли на нас дула, піднімали в повітря десятки гвинтокрилів… А ми вірили, що братні білоруси ніколи не допустять вторгнення через свій кордон… Бо ж дивились один одному в очі на тому кордоні!
Ще за два дні до віроломного вторгнення ми підіймали на тому пропускному пункті, у Вільчі, прапор України, у всеукраїнський день єдності. А вони демонстративно наставили тоді на нас дула танків. Сотень!
А ми навіть броники не одягали, щоб не спровокувати…
Тепер я розумію, що вони дивились щоразу на нас злорадно, як на смертників…
Але наші дали бій не стінка на стінку, як вони сподівались, а запустивши сотні тих танків…
І це було єдино правильне рішення, бо вони б просто валили б і зачищали тисячами наших воїнів.
Щоб потрапити на Вільчу, потрібно було щоразу проїздити Чорнобильську зону відчуження. Там досі будинки, місто, населені пункти – привиди. Там їхати страшно, бажано не зупинятись! На 100 км відстані допустимо знаходитись лише один день, на 40 км – три. А вони там були місяць.
А тут… Думаю, що це не інше, як Божа кара, що їм так помутило мізки, що вони отримали команду окопуватись в Рудому лісі! Уявіть, там, де впало і осіло на землі 450 кг плутонію, грам якого вбиває наповал людину.
Це ж 300 Хіросім і Нагасакі!
Ну як здоровим глуздом це пояснити? Хто міг свідомо на це піти?!
Тільки “умалішонні” орки.
У них же карти були воєнні 1985 року. До Чорнобиля. І ця шваль не знала, де вона і що з нею буде. Копати – значить, копати. А радіація ж осіла на грунті, в землю пішла!
Я досі пам’ятаю ту місцину. Вона дуже страшна! Не знаю, як там вони жили і що робили?! Невже не бачили цих міст-привидів?
Та ви ж чули цей дебіль-
ний вже анекдот на весь світ, але реальне пояснення командуючого армією, що зайшла на Чорнобильську територію відчуження і копала там лінію захисту. Він пояснив: не треба нічого там видумувати про радіацію і хвороби російських солдатів та офіцерів через неї, бо в тому Рудому лісі ще «партизани у Отечественну війну окопувались»…Ну якого це ступеня ідіотизм?
У мене є своя версія – чому вони, крім того, що їх розбили, почали відступати. Бо навіть те, що 77 орків потрапили у важкому стані до білоруських лікарень, це офіційно (а скільки неофіційно!) не аргумент. Вмирати які вже почали…
Бо для них, як ви бачили, це не аргумент. Трупи своїх валяються, їх ніхто не забирає. Яка святість?!
Але коли прибула міжнародна делегація МАГАТЕ, сам її керівник (нарешті!), вони привезли їм дозиметри. Поміряли кожного – скільки вже хапанув «радіоактивного пепла», як казав один їхній пропагандос, і остовпіли.
Напевно, ще показали, наскільки та місцина в рази фонить! Передали по дипломатичних колах… Ось тоді це кодло нечисті і спохопилось!
Там точно вже пішла через ту саму Вільчу, до «братів-білорусів», армія імпотентів.
І ще – хіба ви не знаєте, що
не можна нічого вивозити з зони відчуження? Тим більше, коли одежа, награбоване просяклось радіацією? А бачили, скільки вони награбованого повезли! І посилками до рідних це все послали.
Якби вони знали, які смертоносні подаруночки їм послали. І ще білорусам перепаде – і там, де вони дислокуються, і там, де вони відправляють «радіоактивні бандерольки».
Їх ось так має вже карати людство і Бог! Бо прощення цим нелюдам немає. Мій шлях із Києва пролягав цією дорогою. Відстань від Києва до Вільчі – 145 км. І орда орків вирішила, що цим шляхом найшвидше вони зайдуть і миттєво займуть Київ. Розраховували, що цією масою танків, БТРрів, літаків і вертольотів, особовим складом вони зачистять всіх нас. В їхньому понятті – смертників. І я підкреслюю, що єдино правильним рішенням було заманити їх в ту Чорнобильську зону, не йти стінка на стінку, а ось так довести їх до радіоактивного скону!
Вони згинуть! Ми переможемо! Хотіли «радіоактивного пепла іншим», то конайте від нього самі, садюги і кати!
Тетяна Квасюк
