Її син та онук у складі 95-ї бригади на найважчих ділянках фронту.

Людмилу Бобровську добре знають не лише на Вінниччині, але й по всій Україні. Людмилу Арсентіївну пам’ятають як медика КМДА під час Революції гідності. Не одного майданівця вона повернула з того світу… Під “Плине кача” проводжала на Інститутській побратимів.

Для Людмили Бобровської боротьба тоді лише почалася, бо вже вісім років вона не залишає фронт — ні як волонтер, ні як медик, ні як боєць.

Де вона сьогодні і яку місію виконує – відома вінничанка розповіла нашому кореспонденту.

– Після того, як важко перехворіла ковідом, довго не могла їздити до своїх побратимів на передову. Це для мене був найважчий період у житті.

Я не бачила змісту далі існувати без своїх хлопців, без можливості виконувати свою професійну і патріотичну місію. Бо лише там відчуваю себе потрібною, там реалізовуюся. Тому з усіх сил намагалася зібратися і поїхати, хоча рідні і друзі відмовляли.

Ще за три тижні до повномасштабного вторгнення поїхала на Схід. І син, і онук на Сході. Лише на тиждень повернулася додому і знову на передову. Діти – у 95 десантно-штурмовій бригаді. На одній з найважких ділянок фронту.

А я в “Правому секторі” бойовим медиком. Поранені, контужені – це мої підопічні зараз, яких я не покину. Тому, доки війна, повертатися у Вінницю не збираюся. Хіба що доля вирішить по-іншому…

Чи важко? Так! Дуже! Єдина розрада — напередодні Дня матері побачилася із онуком.

А з сином ні… Дуже переживаю за дітей, як кожна мати. І за кровних, і за тих, хто поруч.

Підбадьорює, що навіть у своєму поважному віці можу чинити опір загарбникам.

Людмила ПОЛІЩУК