– У цивільному житті я була лікарем ветеринарної медицини. А в 35 років вирішила, що хочу бути корисною державі на фронті. Мені подобається армія. Я мала певну фізичну підготовку, бо займалася легкою атлетикою. Тому вирішила укласти контракт військовослужбовця Національної гвардії України. З чоловіком розлучена, тому сама приймала рішення.

Мама підтримала. Вона допомагає з вихованням дітей, бо коли вперше поїхала на фронт, наймолодшому було лише три. Це було влітку 2020 року. Три місяці ми стояли на посту на дамбі. Поїхала тоді звичайним стрільцем, а вже дослужилася до заступника командира взводу патрульного батальйону. Зараз виконую обов’яз­ки командира взводу.

– Що найважче для жінки-військовослужбовця на фронті?

– Важко не так фізично, як морально. Ти бачиш зовсім іншу реальність — обгорілі будинки, магазини, заправки… Навіть природа обпалена “градами”… Тому, коли повертаєшся у Вінницю, дуже важко сприймати місцеву вальяжність. Дівчата у сукнях і на підборах ходять в кафе і ресторани. Чоловіки з пивом на дитячих майданчиках. Люди не розуміють, якою ціною дається цей спокій. Дехто навіть і не замислюється, що там такі ж чоловіки і жінки ціною власного життя і здоров’я стримують ворога.

Тільки після фронту починаєш цінувати, здавалося б, буденні речі — спати у своєму ліжку, приймати ванну, готувати на кухні, обій­мати дітей. Ось це і є щастя.

– У вас у підпорядкуванні цілий взвод чоловіків. Як з ними справляєтеся?

– Так, зараз у мене 27 чоловік особового складу. Спочатку були якісь насмішки, нерозуміння. Бо раніше в армії жінки були лише діловодами, зв’язківцями, кухарями. А коли ти йдеш у бойову частину на бойову посаду, потрібно доводити, що ти чогось варта.

Дякую своєму підрозділу, командирам, які допомагали, пояснювали, підтримували в усьому. З часом все змінилося. Я зробила усе можливе, щоб мене поважали і довіряли.

– Вдома у вас також армійські порядки?

– По-всякому буває. Привчаю до порядку, до спорту. Старші допомагають молодшим, прошу їх гуртуватися, особливо зараз, у важкі часи.

– У вільний від служби час любите себе побалувати якимось жіночими витребеньками?

– Так, я переконана, що жінка у формі повинна подобатися, бо на нас по-особливому дивляться люди, ми повинні показувати приклад. До охайності, гарного вигляду привчаю й свій підрозділ. Навіть у зоні бойових дій військовослужбовець має бути ошатний, аби цивільні громадяни нас не боялися. Краса має бути у всьому — в зовнішньому вигляді, в поведінці, у спілкуванні.

Ми ж не орки рашистські, а європейці! – переконана Ірина.

Багатодітна мама навіть після війни планує продовжити контракт у Нацгвардії. Має намір навчатися на військовій кафедрі, щоб продовжити офіцерську кар’єру.

Спілкувалася Людмила ПОЛІЩУК