І кожне їхнє слово – це радість і гордість за наших захисників!
Ось що про будні з передової пише вінничанин Орест Оробець:
– Я завжди знав, що наша психіка здатна адаптуватися до всього. Але ж не так швидко! Тут в перші дні були речі, які викликали емоції типу: «Йоптить… Чого ж так голосно?! Оце пипець!!!».
А вже через тиждень це стає одноманітністю. І ти вже навіть не перевертаєтся вночі на іншу сторону, коли ї…шить арта, бо мозок на автопілоті визначив, що це наші, калібр і навіть встиг відправити з гостинцем швидкий прокльон.
Наш Град фіначить? Ну таке. Красиво звичайно. Але батарея Градів, це вже цікавіше. Але і вона вже скоро надоїсть.
Ооо… Нові красуні приїхали. Ану погуглимо, що вони можуть… Ох ніфіга… Який милий засіб для відправлення матеріального повідомлення: «Щоб ви всі повиздихали, москалі *бучі».
А можна прийти подивитися, як воно працює? Дякую, ландшафтні дизайнери))).
Все стає звичним. І уламки «Точки У» уже не селфі-зона, а просто орієнтир при наших вилазках.
І це не знижує твою уважність. Аж ніяк. Ти ще вправніше стрибаєш рибонькою в ямку, чи косплеїш кущик.
Яскравих емоцій стало менше. Вони просто залягли десь глибоко всередині, і чекають на момент, коли ми знову зустрінемо теплий туалет та гарячий душ.
Обнімаю, котики. Сильно за вами всіма скучив! – написав Орест!
Тримаємо стрій! І підтримуємо тих, хто стримує там цих клятих орків заради нашого спокою!