– 264 військові, які були евакуйовані — це далеко не всі, хто перебував в «Азовсталі». Окрім «азовців», там знаходилися бійці 12-ої бригади Нацгвардії, 36-ої бригади морпіхів, прикордонники, полі­ цейські, добровольці, тероборона Маріуполя. Доля наших побратимів досі невідома, вони не виходять на зв’язок. Повідомляли, що тих 211 бійців, яких мають обміняти, уже почали допитувати. Сподіваюся, в присутності третьої сторони, бо на гуманність орків немає надії, — прокоментував останні події в «Азовсталі» «азовець» Андрес у Вінниці.

Він майже рік проходив вишкіл в «Азові», там його й застала велика війна… Після поранення в руку, потім — контузії під час бомбардування маріупольської лікарні його одним з останніх евакуювали з «Азовсталі». А тепер він робить усе можливе, щоб евакуювати звідти свого 18-річного друга й інших побратимів.

Про ситуацію в Маріку до війни і під час окупації, про цивільних у місті та бункерах і головне — про порятунок усіх, хто там вижив — бійці «Азову» за позивними Техно і Андрес ексклюзивно розповіли нашому кореспонденту.

– Як ви стали спецпризначенцями «Азову»?

– Після строкової служби робив усе можливе, щоб потрапити в «Азов». Мені це вдалося у 2020 році, і вже 2,5 року там служу, — починає Техно.

– А я строкову службу вважаю марною тратою часу. Хотів навчатися в професійній армії. Тому після закінчення коледжу пройшов відбір в «Азов» і тільки здав усі іспити, декілька місяців навчання, як почалася повномасштабна війна.

– Як в «Азові» готувалися до повномасштабного вторгнення?

– Як тільки туди потрапляєш, тебе готують до війни. В «Азові» жорстка селекція. Кожен має пройти курс молодого бійця. Якщо ці навантаження для когось не під силу, він має право покинути — дзвонить у дзвін і йде. Залишаються найсильніші, найвитриваліші. То­ му-то зараз наші побратими в «Азовсталі» відчайдушно трималися. У нас були постійні тренування. В пріоритеті розвиток під­ розділу, особистий розвиток: фі­ зична підготовка, стрільба, тактика, медицина. Ми були усі вмотивовані та готові до війни. Кожен вирі­ шив боротися до останньої краплі кро­ ві, щоб цих виродків не було на нашій землі, — каже Техно.

– 24 лютого нас підняли по бойовій тривозі. Ми перечекали, коли закінчиться обстріл, і одразу на свої бойові позиції — зустрічати ворога. Коли отримав повідомлення зі свого рідного міста, що й там вибухи, зрозумів, що це не лише Донбас бомблять, а всю Україну, — продовжує Андрес.

– Чому на Маріуполь най­ більш масована атака ворога була?

– Це було очікувано, бо їм потрібен був сухопутний коридор до моря. Вороже угруповання з Криму за чотири дні дійшло до Марі­ уполя. Опору майже не було. Вони просто колоною заїхали. Довелося займати кругову оборону навколо Маріуполя. Бої велися з усіх сторін. Після того, як вони взяли під контроль Волноваську трасу, уже не було сполучення з іншими підрозділами. Боєприпаси ніхто не підвозив. Все, що було в Маріуполі, — це наші склади і залишки 56-ої бригади, яка напередодні виїхала на Донбас. Лінії оборони фактично не було, тому що місцеві фермери просто не давали свої землі під окопи.

– До якого часу була можливість виїхати цивільним, евакуювати поранених?

– На початку рашисти оголосили «зелений коридор», щоб цивільні виїжджали. Але дорогу постійно обстрілювали. І розповідали, що це «Азов» не випускає людей. Усі свої злочини проти людства вони списували на «Азов»: пологовий обстріляли — «Азов», театр — «Азов», щоб знищити свою документацію. На жаль, частина цивільних у цей «бред» вірила…

Цивільним реально було виїхати до 27-28 лютого, поки Маріуполь не взяли в кільце, — розповів Андрес.

– Протягом тижня, може, десяти днів ще була можливість вивозити важкопоранених. Потім про маршрути евакуації дізнався ворог, і гелікоптер з крайньою партією поранених був обстріляний. Там 13 загиблих, 2 потрапили в полон.

– Полонені рашисти були в бункерах «Азовсталі»?

– Знаю, що один бункер, де утримували російських полонених, був зруйнований внаслідок бомбардування. Їх, до речі, наші пропонували обміняти на їжу, але росіяни не погоджувалися рятувати своїх товаришів…

– Є серед евакуйованих ваші побратими?

– У відкритих джерелах своїх не знайшли… Втратив зв’язок із своїм 18-річним другом, який до останнього знаходився в «Азовсталі», що з ним та іншими побратимами — поки невідомо. Тому просимо усіх підписати петицію до ООН, щоб врятувати усіх захисників Маріуполя, — закликав Андрес.

Спілкувалася
Людмила ПОЛІЩУК