Олександр Добриднюк народився 8 січня 1989 року у Вінниці в сім’ї, де найбільше цінуються перо і слово: вчителя і бібліотекарки.

Навчався у Вінницькому фізико-математичному ліцеї №17, після школи закінчив Вінницький транспортний коледж та Харківську академію залізничного транспорту. Працював на залізниці старшим бригади, 15 років віддав цій справі. За словами друзів та рідних, Сашко був відповідальним, прямолінійним і справедливим. Якщо траплялися якісь ситуації, то Саша найперший ставав на захист інших.

– Із ним було дуже просто, йому можна було все розказати. Практично для кожного він був хорошим другом, для когось навіть найкращим! Я 8 ро­ків у Києві, і першим, до кого я телефонував, — це був Саша. І вже він мені розповідав, хто де є, і тоді ми всією компанією зустрічалися. З ним, якщо підеш на природу і чогось не вмієш — або навчишся, або знаєш, що є Саньок, ти його попросиш, він завжди допоможе: і намет встановить, і вогнище розпалить, і їжу знайде. Олександр вів здоровий спосіб життя, займався дзюдо, боксом та плаванням, — розповідає Владислав, його друг.

Незважаючи на те, що біль­шість часу проводив з друзями, у Сашка з мамою і сестрою Алі­ною були теплі стосунки. А тепер його не стало… Для рідних і близьких це велика втрата, про яку кожного дня нагадують світлі спогади..

– Тема війни постійно жила в його душі… Якщо одяг – то тільняшка або камуфляжна форма, військова атрибутика. Саша не міг сидіти на одному місці. Хвилювався, що хлопці гинуть, захищають нас, а він тут бездіяльний. Хоча міг не йти, у нього була бронь, однак рішення було прийняте — 27 лютого він пішов захищати Батьківщину в одну із військових частин Черкащини, — продовжує Олег.

У Саші, як і у кожного з нас, було багато мрій і планів на життя, він вірив у майбутнє нашої країни і загинув за те, щоб воно було прекрасне. Безмежна вдячність Олені Петрівні, яка виховала такого патріота, вірного до кінця своїй Батьківщині.

Анастасія Зелінська,
учениця 11 класу
КЗ «Вінницький гуманітарний ліцей №1 імені М.І. Пирогова»