Смерть людини, це біда, це горе… І в десятки раз сумніше, коли із-за власних хибних марень і вірувань вмирають священники і монахи, люди духовні, покликані проповідувати правду. Неможливо байдуже сприймати такі звістки, але згадаймо риторику українських святогірців та їхнього намісника.

В перші дні війни, коли від російських обстрілів в Лаврі вилітали шибки та цегла в корпусах обителі, намісник ні словом не обмовився про російську агресію. Бомбили Лавру, а керівництво мовчить. Намісник, що казав в ті перші дні війни? Чи засудив він свого патріарха, який благословив знищувати Україну і вбивати людей? Ні. Він сказав, що і надалі буде поминати відступника Гундяєва. А тепер сидить митрополит на стільчику біля гробів, і в гробах бачить свою братію вбиту росіянами по благословенню свого патріарха, якого завтра під час відспівування буде поминати той самий намісник Лаври.

Яке безглуздя! Який жах! Який цинізм і спотворення християнства! Моральне падіння.

Господи! Прийми в Свої обителі іноків вбитих російськими окупантами! Прости їм їхні гріхи і сліпоту духовну в якій вони перебували повіривши своєму наміснику і керівництву РПЦвУ. А цим керманичам, митрополитам, які забрехалися в своїй “праведності”, фарисействі, відкрий духовні очі і приведи до покаяння та Істини.

Архімандрит Софроній Чупринка